Конфлікт у Центрі Курбаса

© dt.ua29112
8 липня міністр культури Леонід Новохатько підписав наказ про звільнення Ганни Веселовської з посади директорки НЦТМ ім. Курбаса. Цьому передували протести частини колективу під Мінкультом з вимогою звільнити директорку, а також листи колег та представників творчої спільноти на підтримку Веселовської.

Із листопада 2012 року, коли міністр культури Михайло Кулиняк затвердив на посаді керівника Центру ім. Леся Курбаса Ганну Веселовську, не вщухали дискусії навколо кадрових і стратегічних рішень нової керівнички. Навесні 2013 року частина колективу звернулася до новопризначеного міністра культури Леоніда Новохатька з проханням повернути на посаду колишню директорку і засновницю центру – Неллі Корнієнко. Дехто в публічних заявах навіть називав ситуацію в центрі "новим розстрілом Курбаса". Упродовж весни працювала спеціальна комісія на чолі з Михайлом Шведом, яка розглядала питання НЦТМ імені Леся Курбаса.


На зборах профспілкової організації 21 червня колектив вирішив подати звернення профкому до Міністерства культури з вимогою розірвання контракту з Веселовською.

На початку липня конфлікт оприявнився в публічному просторі: 3 липня в пресі з’явилася заява представників творчої спільноти на захист Ганни Веселовської. Листа підписали Станіслав Мойсеєв, Сергій Проскурня, Дмитро Стус, Сергій Тримбач, Алік Шпилюк та інші.   

4-5 та 8 липня частина колективу, незгодна з політикою керівництва, вийшла під стіни Мінкульту з вимогою звільнити Веселовську і провести конкурс на посаду керівника Центру.  

KORYDOR запропонував учасникам подій висловити свою позицію з приводу таких питань:

1.    В чому, на вашу думку, криється причина конфлікту в колективі? Чому він загострився саме тепер?
2.   Ганна Веселовська працювала на посаді керівника Центру Курбаса з листопада 2012 року. Що було зроблено за цей час, які саме кроки керівника, на вашу думку, були правильними чи хибними?
3.    Уявіть собі ідеальну ситуацію, коли в Центрі Курбаса є всі умови для праці й абсолютна довіра колективу. Які три найважливіші кроки ви б запровадили для подальшої його роботи?

Мар’яна Матвейчук, науковий співробітник НЦТМ ім. Леся Курбаса:

- Конфлікт загострився саме тепер, адже зміна директора могла дати певний шанс для позитивних змін у Центрі Курбаса, який з багатьох причин існував не дуже плідно останніми роками. Але нова директорка проявила себе як авторитарна представниця пострадянської бюрократії, яка направду рухає центр в напрямку консервативних театрів України, які давно вже би мали померти.

Конфлікт – в небажанні колективу ставати бюрократичною структурою а-ля міні-версія національних театрів з усіма наслідками, адже це саме те, що навіть не пропонує, а прямо таки насаджує директорка. Крім того, трапилося багато прецедентів неетичного ставлення до працівників: зниження зарплатні при вимозі працювати понаднормово, переведення людей на контракт, звільнення, і паралельно – запрошення нових (своїх, правильних) людей.

Крім того, Ганна Іванівна направду намагається ієрархізувати центр, контролювати всі сфери і всі рівні, бажаючи контролювати навіть розташування речей у реквізитній. Замість формування команди, яка допомогла би виробити стратегію центру і його методи, Ганна  Веселовська просто повторює людям, що вони "наймані працівники". Наскільки це має стосунок до мистецтва? Чи може митець бути найманим працівником, навіть якщо він працює на інституцію? Політики Веселовської – це мікроспроба створити "Gesamtkunstwerk Веселовська". Але навіть для цього вона не дуже здібна. Тож це переростає у просте бажання влади, бажання керувати. Це точка, де мистецтво не може існувати. Замість створення альтернативного майданчика, незалежної інституції Веселовська перетворює Центр на бюрократичний гвинтик.

Не було затверджено наукові теми. Це майже злочин. Крім того науковців змушували змінити теми на ті, яких вимагає Міністерство (а-ля жанрові особливості театру), що є неприпустимим і трактується як крок назад у радянське минуле і суперечить концепції Центру як такій. У відповідь на невдоволення науковців Веселовська пропонувала працювати над ними формально або найняти студентів (це при  зниженні зарплати), що свідчить про профановане ставлення до безпосередніх наукових обов’язків і є неприпустимим не тільки для доктора наук, але для будь-якого митця.

Ганна Веселовська постійно намагається перетворювати митців, які працюють в центрі, на просто "працівників", які мають виконувати накази. Абсолютно нівелюючи центр як мистецьку структуру, де продукуються, насамперед, думки.

Веселовська не вміє комунікувати з людьми, двічі за місяць доводилося викликати міліцію, щоб погамувати бійки і напади на бухгалтера і заступника директора.

Веселовська запросила на роботу нового заступника, який зовсім не включений в роботу Центру і не з’являється навіть у присутній день.

Три найважливіші кроки - реалізація проектів, які би тематизували Курбаса і дослідження про нього - ідея в тому, щоб створити запит на роботи про Курбаса і тим самим стимулювати думання й аналіз його персоналії в контексті української культури. Невіддільність тем науковців з проектами, які йдуть в театральній лабораторії.  Зараз це відбувається на рівні формальному – прищепити якісь проекти, які вже існують до якихось тем. Спробувати реалізувати це направду, неформально. Шукати можливості кооперації практиків і теоретиків (адже це розділення - штучне). Зробити Центр місцем постійної комунікації і дискусії про стан суспільства і мистецтва в Україні. Це має бути місце, де митці зустрічають одне одного і де виробляється їхня спільна територія і спільні досвіди. Зробити ЦК місцем альтернативної освіти, запрошуючи людей для навчання і місцем, куди можуть приїхати митці з різних частин світу, щоби поділитися досвідом.

1000140 171482946365362 1225443335 n
Протестувальники під стінами Мінкульту (фото зі сторінки Ольги Комісар)


Ірина Чужинова, науковий співробітник НЦТМ імені Леся Курбаса, театрознавець.

- Якщо поглянути на конфлікт у Центрі Курбаса ретроспективно, легко зауважити, що перші його зовнішні прояви співпадають у часі із появою нового Міністра культури Леоніда Новохатька. Його попередник, Михайло Кулиняк, не подовжив контракт із Неллі Корнієнко. У контексті інших кадрових ротацій у столичних закладах культури, це виглядало цілком логічно і послідовно: зміна поколінь керівників – одна із необхідних запорук культурного поступу, акція природна і закономірна. Призначаючи директором Ганну Іванівну Веселовську, Міністерство виявило неабияку стратегічну поміркованість, адже вона протягом 10 років працювала в Центрі. Тоді, у жовтні 2012 року, за призначення саме Ганни Веселовської одноголосно виступив колектив – нащо чекати "варягів", якщо є гідна кандидатура з власних "кадрових резервів"?

Нині ті, хто усіма силами роздмухують конфлікт, з усіх сил воліють повернення на посаду директора Неллі Корнієнко – якщо пояснювати просто і відверто. Вони із транспарантом у руках чекають від нового міністра виправлення "фатальних помилок" Михайла Кулиняка і проведення конкурсу. Але конкурс вирішить конфлікт лиш у двох випадках: або Неллі Корнієнко знову очолить Центр, або прийде директор-маріонетка, що від початку не матиме жодних амбіцій керівника. В інших випадках, я впевнена, ці ж люди знову вийдуть під Міністерство і вимагатимуть нового конкурсу і нового директора. Наразі для того, щоб конкурс був легітимним потрібно знищити чинного директора – у будь-який спосіб, бажано назавжди. 
   
І якщо мотив цієї боротьби за владу цілком прозорий, то методи, якими ведеться війна, вражають брудом і цинізмом. Вже протягом кількох місяців мої колеги-науковці вправляються у написанні пасквілів і доносів, в яких, не шкодуючи чорної фарби, зображують Ганну Веселовську монстром і «злим генієм», просто таки у кращих традиціях жанру коміксу. При цьому, жоден із «ображених» новим директором Центру досі так і не звернувся до суду, не надав жодних документальних доказів до своїх претензій. Тільки слова, слова, слова… Я не буду озвучувати довгий список брехливих звинувачень на адресу Веселовської, зауважу лишень, що подібними способами нівеляції людини, нищення її репутації активно користувалися у СРСР спеціально навчені "люди в штатському". Головне у продукуванні такої «вбивчої правди»: не факт – але емоція, не логіка – але натиск, не об’єктивність – але ангажована фантазія.

Особисто я не знаю таких державних чи недержавних установ, у яких прихід нового директора не вплинув би на загальну структуру керівництва цих установ. Зрозуміло, що кадрові перестановки – одна з, можливо, не надто приємних, але необхідних умов адекватної роботи нового директора. Спроба ж Веселовської здійснити косметичну кадрову ротацію у Центрі Курбаса призвела до макабрично-амбіційного спротиву аксакалів і, зрештою, до відмови директора від свого наміру. Я принципово не збираюся виступати суддею у цій ситуації. Але, повторю, для мене новий керівник, який не створює свою команду, радше є винятком, аніж правилом.

Щодо змін у роботі Центру під керівництвом Ганни Веселовської, я б акцентувала передовсім зміну ритму праці. Останні півроку цей ритм жвавий і чіткий (навіть не зважаючи на провокації та диверсії з боку колег, яким у голову приходять напрочуд «цікаві» ідеї, ніби запозичені у п’ятирічних дітей: чи то світло вимкнути, чи то міліцію зі "швидкою" задля розваги викликати). Конференції, майстер-класи, вистави, презентації видань, виставки, різноманітні проекти (культурологічні, драматургічні, театральні) – все це і раніше входило до сфери діяльності Центру, наголошу, наукової установи. Однак за останні півроку калейдоскоп подій виявився як ніколи насиченим і цікавим. Без дешевих компліментів – цей інтенсивний ритм і є прояв діяльності нового директора.

Наголошу лиш на кількох проектах, як на мене, принципово важливих для культурного ландшафту не лише столиці, а й країни. Йдеться про ІІ фестиваль української молодої режисури імені Леся Курбаса, театрально-освітню серію майстер-класів, зустрічей, презентацій "За лаштунками" та науково-практичний проект із створення медіа-архіву Леся Курбаса.

І те, що до Центру почали приїздити регіональні театри (чомусь це викликає обурення у колег), я також бачу як ознаку позитивних зрушень. Зі сторони противників Веселовської лунає слово "комерціалізація", але, якщо хтось хоч трохи розуміється на театральному менеджменті, той підтвердить, що із камерним залом на 70 місць (!) важко навіть мріяти про "комерцію". Тут важить зовсім інше: поновлення зруйнованих культурних зв’язків між центром і периферією, яку за імперсько-совковою традицією часто образливо називають "провінцією". Ми можемо сперечатися про рівень цих вистав, про рівень самих театрів, який, ніде правди діти, не завжди викликає феєричне захоплення, однак навряд чи ми вправі закрити очі і стверджувати, що за київською кільцевою дорогою починається суцільний дикий степ. Якщо у когось інша позиція стосовно обов’язкової регулярної присутності "провінційних" спектаклів на "елітній" київській сцені – я пропоную не сперечатися віч-на-віч, а винести цю дилему для дискусії на сторінках фахових видань. 
         
Питання "Які три найважливіші кроки Ви б запровадили для подальшої роботи Центру?" провокує до твору на тему "Якби директором була я" у жанрі наукової фантастики, і, як на мене, не зовсім логічне. "Запроваджувати" нічого не потрібно, ми ж не на порожньому місці живемо і працюємо. Потрібно просто згадати про основи робочих стосунків, елементарні правила поведінки в колективі та про деякі норми трудової дисципліни. Згадати і не забувати. І не звинувачувати директора у тому, що вона вимагає виконання і дотримання саме цих самозрозумілих речей.

Лариса Венедиктова
, перформерка, режисерка, кураторка, засновниця та художній керівник Tanzlaboratorium. З квітня по червень працювала у Центрі над проектом документального театру "Експертиза", в червні 2013 р. в Центрі ім. Курбаса відбувся перформанс-інсталяція "Жорстокість можливості" під її керівництвом.

- Причина конфликта в невозможности работать под руководством человека, рассчитывающего решить все проблемы посредством дисциплинарного метода управления, выдающего указы и раздающего выговора. К тому же у госпожи Веселовской напрочь отсутствует представление о времени, в котором ей не повезло жить.

Ее заискивание перед начальством, беспрекословное подчинение министерским чиновникам, сдача всех позиций в отношениях с Минкультом, нетребовательность по отношению к властным структурам создают в НЦТМ им. Леся Курбаса атмосферу, очень близкую к советскому режимному учреждению (в лучшем случае).

Если под  “именно теперь” иметь в виду 4 месяца, то, как по мне, коллектив Центра некоторое время (примерно с ноября по февраль) ждал, что с неба спустится ангел и решит их проблему. Проблема усугублена тем, что Веселовская оказалась на этой должности по рекомендации тех, кто сейчас протестует  против нее.

Які кроки здаються Вам хибними:
-    Неподписание научных тем Минкультом (это разгильдяйство Министерства, но директор НЦТМ должен нести за это ответственность)
-    Увольнение недовольных ею работников и замещение их лояльными к ней и агрессивно ее защищающими.
-    Превращение НЦТМ в прокатную площадку и предоставление  его помещений в аренду.
-    Непрапорциональное сокращение зарплаты сотрудникам (в связи с сокращением финансирования)
-    Глубокое отсутствие интереса к театру и искусству вообще.
-    Неэтичное/хамское поведение.

Три найважливіші кроки для подальшої роботи Центру:
-    Манифест
-    Дискуссия
-    Коллективное управление.

1044251 338390352958975 726773484 n
Представники колективу НЦТМ ім. Курбаса під Мінкультом (фото Alex Swanson)

Ганна Веселовська, театрознавець, доктор мистецтвознавства, професор. З листопада 2012 до 8 липня 2012 року обіймала посаду керівника Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.

- Дякую за увагу до подій у Центрі ім. Леся Курбаса і до моєї особи зокрема.  Перед тим, як відповісти на пропоновані питання, мені б хотілося бодай побіжно відновити хронологію подій. Гостра критика на мою адресу як керівника Центру почала лунати  приблизно з кінця лютого 2013 року, після кількох моїх інтерв’ю, де я виклала своє бачення майбутньої діяльності Центру.  Звинувачення від групи співробітників Центру Леся Курбаса були подані до Мінкульту. З приводу цього 20 червня розпочала свою роботу комісія Мінкульту, яка повинна була закінчити роботу в тижневий термін і надати висновки. 

Наводжу фрагменти власних пояснень, наданих  комісії Мінкульту  з приводу листа співробітників.

"Після мого вступу на посаду директора НЦТМ ім. Леся Курбаса в процесі ознайомлення з його кадровим складом  мною було виявлено, що жоден із заступників директора цієї науково-дослідної установи не має наукового ступеня, вченого чи почесного звання,  а заступник директора з загальних питань Олександр Чайка не має фахової освіти. У зв’язку з цим я вважала за необхідне посилити науковий потенціал НЦТМ  і запросила на постійну роботу канд. мистецтв. Шкарабана Миколу, вбачаючи в його особі фахівця, який зможе координувати науково-творчу діяльність Центру. 

Заступнику директора з театрально-експериментальної роботи Оксана Танюк, у якої за останні кілька років відсутні наукові публікації і яка займається переважно написанням драматургічних текстів, я запропонувала  очолити відділ драматургічних проектів. Завідувачу відділом драматургічних проектів Надія Мірошніченко (К.: - Неда Неждана), яка працює над текстом дисертаційного дослідження і займається викладацькою діяльністю я запропонувала перейти на посаду наукового співробітника у науковий відділ. В усній бесіді Оксана Танюк та Надія Мірошніченко погодилися перейти на ці посади. Через деякий час після того, як мною були видані накази про переведення Оксани Танюк і Надії Мірошніченко на інші посади обидва співробітники висловили свою незгоду, що і зазначили на документах. Відповідно накази про переведення на інші посади були відмінені, Оксана Танюк і Надія Мірошніченко працюють на посадах заступника директора і завідувача відділом до сьогодні. Переведення окремих співробітників НЦТМ на 4-годинний робочий день відбувалося відповідно до їхніх заяв".

Причина конфлікту в колективі  криється, на мою думку, в небажанні частини співробітників будь-що змінювати в діяльності НЦТМ ім. Леся Курбаса, тоді як інша група співробітників вважає це необхідним і принципово важливим для подальшого успішного функціонування  науково-дослідної установи. Як зазначалося вище, конфлікт триває не один місяць, а його загострення – це та закономірність, якої слід було очікувати. Люди, що живуть в стані постійної ворожнечі рано чи пізно зійдуться у відкритому протистоянні, якщо конфлікт не вирішити і не відшукати компромісів. Група співробітників, яка мене критикує, не прагне жодних компромісів, а тільки вимагає мого звільнення. В Україні є чимало театральних конфліктів, які не вирішуються, а лише роздмухуються і комусь дуже хочеться до них долучити конфлікт в Центрі Курбаса при цьому зовсім не переймаючись наслідками. Центр Курбаса - науково-дослідна установа, в якій можна було б зробити багато корисного для нашого театру. Але значно простіше не робити, а галасувати, не створювати інформаційну базу вітчизняного театру, а прикриватися суперечками із Бодріяром, не заохочувати молодих режисерів ставити вистави, а стверджувати, що наша режисура погана. Прикладів можна наводити дуже багато, бо зручніше залишати все як було, ніж пробувати щось кардинально змінювати. 

Центр Леся Курбаса – це науково-дослідна установа з театрально-експериментальною базою.  Для мене, людини, яка пропрацювала в НЦТМ більше десяти років найважливішим видавалася динамізація роботи Центру, виведення його із стану герметичності, закритості існування.  З цією метою я почала щомісячне формування афіші НЦТМ, чого не було раніше. На мою думку, Центр Курбаса – це місце для цікавих зустрічей науковців і творчих особистостей, здійснення і перегляду експериментальних вистав, майстер-класів, конференцій, презентацій мистецьких видань, виставок  тощо. І більшість із запланованого попри все було здійснено. Найважливішим я вважаю  проведення Фестивалю молодої української режисури ім. Леся Курбаса і здійснення міжнародного мистецько-освітнього проекту «За лаштунками», започаткованого спільно з Британською Радою в Україні і підтриманого культурними центрами інших країн. Жаль якщо це все вимушено припиниться і Центр ім. Леся Курбаса знову повернеться до свого сомнамбулічного стану і стане "територією тиші".

Для мене ідеальна ситуація – це прагнення людей зробити щось творче і  корисне для нашого сьогодення. Власне це я і запропонувала, коли прийшла на посаду директора: перетворити Центр Леся Курбаса на таку ж  науково-творчу Мекку, якою є Інститут Гротовського у Вроцлаві чи Центр ім. В. Мейєрхольда в Москві. Але для цього треба багато і напружено працювати і не на себе особисто, а на справу. Маючи досвід науково-організаційної роботи в Центрі, мені ідеалістично здавалося, що цю мрію цілком можна втілити в життя.  

Можна зробити справжню і таку необхідну інформаційну базу вітчизняного театру, можна зробити медіа-архів Леся Курбаса, можна зробити сценічний майданчик Центру Леся Курбаса місцем, де представлятимуть кращі експериментальні вистави України і зарубіжжя. Але виявляється, більшості зручніше жити за зачиненими дверима, а потім нарікати на те, як довкола все погано. З цим  не можна погодитись, як і не можна погодитись з тим, що фінансований державою Центр має обслуговувати чиїсь приватні інтереси, а не бути корисним цій державі, її людям.

KORYDOR: Зауважимо, що пані Веселовська на даний момент перебуває на лікарняному з 8 липня у зв'язку з гіпертонічним кризом. Тому чи набуде чинності наказ міністра і коли саме - невідомо.

Підготувала Віра Балдинюк.


       




-        Неподписание научных тем Мнкультом (это разгильдяйство Министерства, но директор НЦТМ должен нести за это ответственность)

-        Увольнение недовольных ею работников и замещение их лояльными к ней и агрессивно ее защищающими.

-        Превращение НЦТМ в прокатную площадку и предоставление  его помещений в аренду.

-        Непрапорциональное сокращение зарплаты сотрудникам (в связи с сокращением финансирования)

-        Глубокое отсутствие интереса к театру и искусству вообще.

-        Неэтичное/хамское поведение.

 


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676