Квартирні виставки Харкова

Serhiy Popov Cергій Попов – художник-аналітик, його індивідуальна та колективна творчість, як і дослідницька робота в царині сучасного мистецтва, вирізняються ґрунтовним науковим підходом. Ми поговорили з Сергієм напередодні квартирних виставок, котрі відбудуться в Харкові 25-29 квітня. Сергій як учасник групи “SOSка” є одним з ініціаторів цього проекту.

Євгенія Моляр: Сергію, твій погляд на мистецьке життя Харкова особливо цікавий. Так як ти харківський художник, але не харків’янин і не проживаєш тут. До того ж, ніяк не пов’язаний з Худпромом. То ж ти маєш можливість об’єктивно і дещо відсторонено оцінити ситуацію.

Сергій Попов: Я вдячний Харкову за той досвід життя, який він мені дав. Саме це місто та його культурне середовище сформувало в мені ті погляди на життя, котрі надалі впливали на мій розвиток. Переїхавши до Харкова з невеликого провінційного містечка, я навчався в технічному ВУЗі та відчував брак свого культурного розвитку. Я почав фотографувати, бо займався цим у юнацтві. Харків – особливе місто, психологічно та соціально напружене. Тут вперше я побачив знедолених людей, безхатченків. Мене вразив цей контраст життя, такі прояви соціального розшарування. Це стало поштовхом до того, що я почав фотографувати людей у динамічному місті. Мене цікавили контрасти і соціальна несправедливість.

Є.М.: Ти десь показував ці свої роботи?

С.П.:
На початку це було тільки для себе. Потім я приєднався до студії, де проводилися заняття з фотографії для всіх бажаючих. Але там всі мали чітку направленість на естетику фотографії. Для мене це був академічний період. Вже згодом я опинився у колі фотохудожників, які працювали із соціальною тематикою, відкрив для себе історію харківської фотографії. Побачив роботи Михайлова, Браткова, П’ятковки, Солонського та інших. Для мене це було дивовижне відкриття. Тоді мені захотілося зустрітися із Михайловим і показати свої світлини, але я не був з ним знайомим і в цьому мені допоміг Андрій Авдєєнко. Він був засновником галереї "Палітра", котра відігравала значну роль для сучасного мистецтва в Харкові в кінці 90-х та початку 2000-х.

Є.М.: Це який рік?

С.П.:
Зустріч відбулася у 2004. Власне, на цій зустрічі вдома у Михайлова я познайомився із Миколою Рідним та Ганною Кривенцовою. Через рік я приєднався до групи “SOSка”, котра була створена на базі галереї-лабораторії.

Є.М.: Який сьогодні склад групи?

С.П.:
Від початкового колективу залишилися двоє – Микола Рідний та я. Минулому року ми лишилися без приміщення галереї-лабораторії у котрому відбувалися виставки, зустрічі та інші події. Ретроспекцію цих події було представлено на виставках "Середовище" та "Неможлива спільнота" у Москві, та на "Ukrainian News" у Варшаві. Я вважаю, що саме явище самоорганізації молодих митців, створення простору для експериментальної діяльності є дуже важливим для художнього процесу. Це показник того, що художньому середовищу потрібні інституції нового формату, в просторі якого міг би вільно відбуватися експеримент.

Є.М.: Розкажи, яким сьогодні є це середовище в Харкові?

С.П.:
Якщо порівнювати з тим часом, коли була заснована галерея-лабораторія “SOSka”, в Харкові лише рік потому відкрилася нова інституція Єрміловцентр. Це великий майданчик, на котрому вперше в місті відбулися масштабні художні виставки, а також тематичні дискусії. Можна відзначити виставку номінантів фестивалю “NonStopMedia” та виставку “Система координат”, бо на них молоді митці з Харкова мали змогу презентувати свої роботи в міжнародному контексті. Але ж сам центр не займається систематично локальним художнім процесом серед молодих митців. Тож маємо ситуацію дефіциту експериментального простору як і на початку 2005 року, котра тоді підштовхнула молодих митців заснувати в покинутому будинку власний простір. Зараз ініціатива проявилася у квартирних виставках. Започатковані у 2011 року квартирники стали тим вільним майданчиком де можна показати свої роботи, не стоячи у черзі в міські галереї.

Є.М.: Вільним, тобто, відкритим для всіх бажаючих?

С.П.:
Так. Квартирники відбуваються на різних майданчиках, та кожного року з’являються нові місця та нові художники. Це фестиваль, до якого можна приєднатися індивідуально або колективно. Без відбіркової комісії чи кураторського впливу.

Є.М.: Але ж це може бути шляхом до профанації?

С.П.:
Скоріше відсутність таких ініціатив приведе до профанації. Не всі майданчики корелюють між собою, або із загальною тематикою квартирників, але ж це не мета цих заходів.

Є.М.: А хто визначає теми?

С.П.:
Оргкомітет складається з самих художників. Кожен координує роботу на своєму виставковому майданчику. Спроба позначити загальну тему була минулого року. Вона визначалась на обговореннях між учасниками котрі організовували майданчики. Але треба зазначити, що загальна тема це скоріше гасло під котрим проходять виставки, а не критерій відбору робіт. Цього року не має загальної теми, але вона може з’явитися на наступних квартирниках.

Є.М.: На попереднії виставках фігурували в основному знайомі імена одного кола художників. Чи були якісь справжні відкриття?

С.П.:
Радикальні зміни у складі не простежуються, є постійні учасники, але кожного разу з’являються нові. На попередніх квартирниках з’явилися цікаві роботи таких художників, як Михайло Доляновський, Наталія Зотікова, Марія Дроздова, Лариса Стадник та інші. Такий формат виставок дуже зручний для відкриття нових імен, бо маєш змогу побачити творчість художників без втручання приватного інтересу.

Є.М.: Для залучення нових учасників планується зробити проект більш масштабним, чи все ж таки важливо зберегти його камерність?

С.П.:
Проект збільшується рік від року: перші виставки відбулися за день, другі – за три, а в цьому року – п’ять днів. Торік були запрошені художники з Києва, а цього року приєднався Львів, в котрому теж будуть проходити квартирні виставки за участю багатьох митців. Надалі теж планується географічне розширення.

Є.М.: А якою є позиція глядачів?

С.П.:
В Харкові є постійне коло глядачів, невелике, але воно збільшується. З появою Єрмілов-центру популярність мистецтва зростає, приходить новий глядач. Стосовно квартирних виставок, то цей проект не для широкої аудиторії, а для зацікавленого глядача, котрий бажає приєднатися до художнього простору у неформальних умовах.

Є.М.: Офіційні мистецькі інституції проявляють інтерес до такої події?

С.П.:
Так, деякі виставки відвідувалися працівниками і муніципальної галереї і Єрмілов-центру, викладачами і студентами академії.

Є.М.: Чи можуть квартирні виставки охопити всі прояви сучасного мистецтва в Харкові? Є ж художники, не дотичні до цієї ініціативи, ті, що перебувають осторонь, індивідуалісти, так би мовити?

С.П.:
Можна бути індивідуалістом та бути осторонь, але неможливо уникнути у наш час необхідності професійного спілкування. Знаходитися в колі тих, хто тебе розуміє і з ким ти можеш розмовляти на професійному рівні. Це дуже важливі умови для розвитку. Тому й утворювалися різні угруповання художників раніше. Через такі ж обставини й виникла галерея-лабораторія “SOSka”. Проект з квартирними виставками також направлений в першу чергу на створення майданчика для комунікації між художниками. Якщо не буде щось відбуватися у художньому середовищі в умовах вільного простору, то й не буде ніякого розвитку, лише тільки емуляція. Не буде ґрунту для виникнення нових типів інституцій, які могли б охопити сучасне мистецтво в його розмаїтті.

Є.М.: Ці проекти мають ще й змістовну теоретичну складову - дискусії, обговорення.

С.П.:
Під час відкриття виставок виникають обговорення, але без ґрунтовного теоретичного підходу не може виникнути змістовна дискусія. Це недоліки існуючої системи освіти, яка зараз не може себе раптово змінити, бо не належить сама собі. Тому на “Нульовому бюджеті” була надрукована газета з текстами художників, відбулася дискусія. Ці практики були спробами компенсувати відсутність такого досвіду. В Харкові не вистачає ґрунтовних теоретичних дискусій в царині сучасного мистецтва, відсутня полеміка.

Є.М.: Я помітила, що часом дискусії на актуальні теми зводяться до поділу на “хороше та погане мистецтво”.

С.П.:
У харківської аудиторії є сприятлива риса – бажання говорити. І несприятлива – говорити неконструктивно, неорганізовано. Прикладом може бути дискусія, організована Дмитром Зайцем в рамках виставки “Система координат”. Вона фактично не відбулася, тому що проявилося непорозуміння з боку деяких відвідувачів. Тож діалог не відбувся. Тому потрібно частіше практикувати дискусійні заходи із залученням представників різних середовищ – локального та інших. Цим повинні систематично займатися культурні інституції міста. Прикладом для них може бути дискусійні програми фундації ЦСМ у Києві. Важливо залучати студентів з Худпрому, бо вони перебувають в Академії як в якомусь акваріумі. А їм уже з першого курсу не завдило б знати, що відбувається на арт-сцені.

Є.М.: Яких тем ти торкаєшся в своїх теоретичних дослідженнях?

С.П.:
На мою думку, зараз немає спільного системного погляду на розвиток художнього середовища. Лише одиниці мають індивідуальне уявлення. Державні діячі займаються дизайном своїх традиційних форм культурної діяльності, приватні під власними іменами або під іменами померлих відкривають PR-агенції для себе та своїх вихованців, низові ініціативи молодих художників – ковток самостійності. Якщо починати аналізувати це середовище, то насамперед потрібно розділити діяльність та простір, в якому вона відбувається. Розглянути простір на наявність у ньому художніх інституцій, якого вони типу та форми організації, зв’язки між ними та їх розташування. Тобто об’єктом дослідження має стати не діяч або його діяльність, а простір – інституція. Якою вона є та якою вона має бути? Далі можна розробляти моделі існуючого середовища та варіанти його розвитку. Деякі моделі та варіанти розвитку були представлені на дискусії «Оппозиция центр /периферия в художественной жизни Украины». 
Стосовно мистецтва як сфери людської діяльності, то кожний може вільно обирати координати свого положення в цій сфері для роботи або спостереження. Якщо ближче до центру, то це зона класичного, якщо ближче до периферії – то це зона експерименту. Там, на периферії, завжди неспокійно, бо утворюється щось нове. Кожний митець на периферії намагається розширити або доповнити цю сферу своїми творами, діяльністю. Поверхня сфери постійно коливається – це рух. Важливо, щоб цей рух відбувався, він, власне, і є показником розвитку мистецтва.


Розклад заходів у Харкові:
25.04. 19:00, Юліана Алімова, Тетяна Новікова, Уляна Биченкова, Дмитро Заєць. Скайп-трансляція квартирника у Львові, вул. Артема, 5 (вхід із двору).

26.04, 19:00. Відео-показ «Відео цитати» і презентація проекта «Навігатор для молодого художника»
Микола Рідний, Уляна Биченкова. Вул. Данилевського, 24.

27.04, 12:00. Південний вокзал. Поїздка за місто. Виставка на озері. Тарас Каменной, Сергій Попов, Олександр Мірошниченко, Віталій Погорілий. Селище Зелений Гай.

28.04, 17:00. «Старі медіа». Денис Коін, Московський проспект, 72.   19:00, Анонімна акція, вул. Пушкінська, 37 (метро Архітектора Бекетова).

29.04, 19:00. Михайло Доляновський, Наталія Зотикова, група Шило, Поліна Карпова. Скайп-трансляція квартирника у Львові, вул. Сумська, 19 (вхід із двору).




Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676