Правила гри

© Український форум благодійниківostrovska Щороку українські діячі різних галузей культури подаються на грантові та стипендіальні програми європейських країн. Часто індивідуальні гранти започатковуються окремими містами чи установами – це питання їхнього престижу та розвитку: муніципальна влада Берліна опікується молодими художниками в рамках власного меценатського проекту, Лондонський університет мистецтв через конкурси та гранти заохочує до співпраці молодих дизайнерів з усього світу, відомство з питань культури австрійського міста Ґрац запрошує письменників тощо. За останні кілька років географія участі українських митців у міжнародних програмах та проектах значно розширилася завдяки підтримці вітчизняних фондів. Наприклад, у 2013 році до звичних Польщі, Німеччини та Австрії в маршрутах українських письменників додалася Греція - поетка Ірина Шувалова отримала грант на проект "Глосолалія", а в інших літераторів з’явився шанс отримати недержавну тримісячну стипендіальну підтримку в Україні. Про потреби української культурної спільноти та про мотиви прийняття деяких рішень у фонді Ріната Ахметова "Розвиток України" розповіла керівник програм і проектів фонду, кураторка та арт-менеджерка Олеся Островська-Люта.

Віра Балдинюк: Програма і3 вже кілька років займається грантовою підтримкою літературних проектів (а це і подорожі на фестивалі, книжкові ярмарки, видання книг). Чому виникла ідея окремо запровадити ще й індивідуальні стипендії для письменників?

Олеся Островська-Люта: Фонд "Розвиток України" в рамках грантової програми і3 підтримує кілька напрямків: це візуальне мистецтво, театр, кіно, музейна справа й література. Коли програма розвивається, ти можеш проаналізувати – які проекти подаються, які підтримуються, які є затребуваними. Під час обговорень ми дійшли висновку, що фонду не варто підтримувати публікацію видань, якими займаються видавництва, бо у віддаленій перспективі це не дуже добре впливає на видавничий бізнес. Іноді стається так, що видавництво не зацікавлене у розповсюдженні книжки: оскільки воно не витратило жодних фінансових ресурсів на її видання, то в нього немає достатньої мотивації для подальшого її продажу. Це одна з можливих небезпек. Або ж видавництво перестає будувати свою власну видавничу політику, а підлаштовується під грантові умови. Видання книжки – завжди добре для читача, але чи це буде добре для видавничої сцени в рамках цієї грантової програми? Зовсім не факт.

Ми також помітили – дуже часто на і3 подаються проекти "другого порядку", які пов’язані не з виробництвом літератури, а з її донесенням до публіки (фестивалі, дебати, круглі столи). Це теж дуже потрібні речі, але без проектів "першого порядку" вони мають мало сенсу. Ми всі розуміємо, що письменники, як і художники, перебувають у складній ситуації, оскільки вважається, що письменницька праця вимагає менше ресурсів – йому потрібні, умовно кажучи, лише комп’ютер і середня освіта (якщо не вдаватися до метафізики таланту і натхнення). В уявленні людей склався такий образ, ніби письменник може цілий день десь працювати, а ввечері писати свої твори. Це виснажує і не призводить до якогось позитивного результату. Щоб літературний процес відбувався, щоб література збагачувалася, потрібно багато текстів. Два геніальні письменники не роблять цілу літературу, для цього потрібен цілий масив текстів.

Про все це ми говорили в експертній раді впродовж двох років. Кожного разу, коли готуєш якийсь проект, думаєш – хто отримає з цього користь? Письменник, видавець, читач? В літературі найбільш очевидно, хто є бенефіціаром. Наприкінці 2012 року ми зібрали фокус-групи двох напрямів, які нас найбільше цікавили – з літератури й кіно. На диво, це не був "плач Ярославни", я очікувала, що буде багато побажань. Натомість люди більше аналізували ситуацію. Тоді ж у фонді закріпилася ідея: а чому б не спробувати індивідуальну систему грантів для авторів, як у випадку з тревел-грантами? (Бо, скажімо, в театральній справі індивідуальний грант не має аж такого важливого сенсу, як в літературі). На основі консультацій із фокус-групами ми вирішили, що розмір стипендії (7 000 грн) має бути таким, щоб письменник не думав про те, як знайти собі ще дві роботи, щоб вижити.

В.Б.: На грант можуть подаватися лише письменники, чи й перекладачі також?

О.О.-Л.:
Йдеться лише про художні й публіцистичні тексти. Я знаю, що перекладачі дуже очікують такої ж підтримки, але фонд не може охопити все, тим більше – замістити державу, заповнити усі ніші.

В.Б.:
Скільки триватиме цей грантовий проект?

О.О.-Л.:
У нього наразі немає кінцевого терміну, наприкінці року ми проаналізуємо виконання проекту і побачимо проблемні моменти.

В.Б.:
Чи були якісь рішення фонду помилковими, якщо говорити про них сьогодні щиро, і які проекти даремно отримали фінансування? Від яких напрямків ви готові відмовитися?

О.О.-Л.:
Усі напрямки залишаються в роботі. Був один проект в Криму, який не відбувся з технічних причин, відповідно, кошти повернулися до фонду і були витрачені на підтримку інших проектів. Близько 90% проектів виконують завдання і досягають цілей, що вказані в проектних заявках. Зрозуміло, що ми не завжди задоволені кінцевим продуктом і було кілька проектів, якість виконання яких нас розчарувала, але це одиничні випадки. Завжди є ризик у випадку нових географічних точок, з яких раніше заявки не подавалися.

В.Б.:
Подача заявки свідчить, що певна галузь мистецтва найбідніша і потребує коштів чи вона найактивніша і потребує певного поштовху?

О.О.-Л.:
За нашими обрахунками за час існування програми найбільше грантів отримала царина візуального мистецтва, і я би пов’язувала це саме з активністю, бо сама ситуація за останні десять років у візуальному мистецтві дуже змінилася й активізувалася. Друга за активністю заявок – царина кіно, бо це все ж таки індустрія. Режисери нас переконують, що для певних етапів виробництва фільму (на початку і під час поствиробництва) невеликі як для кіногалузі гранти до 10 тисяч доларів мають вирішальне значення (коли відбуваються кастинги, вибір натури, а на державні кошти треба чекати ще дуже довго). Тому зараз ми спостерігаємо за двома повнометражними фільмами, які ми підтримали в 2013 році ("Плем’я" Мирослава Слабошпицького і "Брати" Вікторії Трофименко). Представники кіно також рекордсмени заявок на тревел-гранти. Помітний географічний дисбаланс: Захід набагато активніший, ніж Схід, лідери – Київ та Львів, і я це пов’язую із досвідом участі львів’ян у великих міжнародних проектах. Для них грант як інструмент – природний і звичний.

Думаю, на Сході люди просто менше знайомі з самою процедурою і цей механізм здається складним та екзотичним. Але ми, наприклад, були дуже задоволені проектною заявкою Донецького краєзнавчого музею. Він займається важливою справою і може бути експертом на рівні цілої країни – він давно і послідовно займається роботою з дітьми та дорослими з особливими потребами. Вони не потрапили до фіналу «Динамічного музею», однак, маючи аплікаційний досвід, успішно подалися на грантову програму і3. Чомусь найменше заявок надходить із центрального регіону України.

В.Б.: Центральна Україна – це "Золота підкова", шевченківський край, де звикли розраховувати на державну підтримку. Очевидно, грантова система для них поки що – щось чуже.

О.О.-Л.:
В одному з інтерв’ю Ярослав Грицак сказав, що найбільш активне громадянське суспільство – на Заході країни (хоча воно й не таке активне, звісно, як в сусідній Польщі). Це означає, що там більше організацій, вони вчаться одне в одного. Напевно, це і наша проблема, треба звернути увагу на краще інформування міст, з яких ми отримуємо найменше заявок.

В.Б.: Наприкінці березня українська делегація повернулася з книжкового ярмарку в Лейпцигу. Зрозуміло, що ця поїздка була дуже важливою для літераторів. А для чого вона була потрібна фонду, який фінансував її вже вдруге?

О.О.-Л.:
Насправді це не ми, а сам ярмарок знайшов нас. Спочатку Мартін Поллак отримав премію ярмарку в 2011 році (у 2012 році її отримав Тімоті Снайдер за "Криваві землі"). І керівництво ярмарку звернулося до Поллака з пропозицією стати куратором програми, в якій можна говорити про польську, білоруську, українську літератури. Культура – це феномен міжнародного характеру, це постійний інформаційний обмін. Розуміючи це, ми спробували подумати, що корисного можна зробити в рамках цього проекту. Згодом я була вражена звітом німецької сторони, яка передала нам величезну добірку відгуків преси про перший "Транзит" 2012 року. Це засвідчило неабиякий інтерес до української літератури. Ми почали міркувати в цьому напрямку, чому б нам не розвинути і не поглибити ці зв’язки? Звісно, ми не можемо перетворитися на Український інститут, але дещо в цій сфері можемо змінити. Ми вирішили, що можемо робити до трьох міжнародних проектів-презентацій на рік власне для того, щоб говорити про Україну за кордоном.

В.Б.: З лейпцизьких фото- і відеозвітів склалося враження, що більшість публіки, вбраної в костюми героїв манга, проходила на презентації фантастичної літератури повз український павільйон. Конкурувати з такими яскравими заходами дуже важко. Чи не варто було українській стороні спрямувати зусилля на організацію круглих столів з перекладачами, на спілкування зі спеціально запрошеною публікою?

О.О.-Л.: Лейпцизький ярмарок – щось на кшталт великого фестивалю, що спрямований не на бізнес, а на читача. Цим він відрізняється від Франкфуртського ярмарку, з яким вони конкурують з 13-14 ст., і ось нарешті кожен із них зайняв свою нішу. Франкфурт спрямований на вузькопрофесійну співпрацю, Лейпциг – на читача, тут нічого не продають, натомість, багато говорять. Досить багато читань і презентацій було на самому українському стенді, і, може, це була не найліпша ідея. Можливо, наступного разу варто більше перенести активність на офіційну платформу.

Оцінка цьогорічного "Транзиту" відбуватиметься в травні. І важливим критерієм успішності заходу стане розголос у пресі. Цікаво буде порівняти з минулим роком, коли українські події широко висвітлювалися в німецьких теленовинах. Зрозуміло, що одного й навіть двох таких проектів замало, щоб раптом підкорити всю Німеччину. Цього року найбільше говорили про "Солодку Дарусю" Марії Матіос та "Мама по скайпу" (укладач – Мар’яна Савка). Чи достатньо перекладів ми представили на ярмарку? Питання в тому, чи маємо ми в Україні так багато якісних текстів, а друге питання – для Німеччини ми все ще вважаємося "малою літературою". А її не розтиражуєш мільйонними накладами, вона може стати більшою літературою тільки в результаті довгої планомірної праці з популяризації.

В.Б.: Чи можна сприймати цей другий "Транзит" за підтримки фонду кроком до певної великої міжнародної стратегії?

О.О.-Л.: Ми собі не ставимо за мету підтримку міжнародного іміджу України, це не наше завдання, адже ми не міністерство закордонних справ. Для нас важлива підтримка галузі – літератури, кіно і тд. Чому варто підтримувати тревел-гранти і такі події, як у Лейпцигу? Окрім власне практичного аспекту налагодження контактів, набуття досвіду, це важливо для психологічного стану мистецької спільноти. Українці за останні 20 років звикли, що вони є запрошеними. Вони майже ніколи не є господарями ситуації, рідко можуть самі спланувати і провести міжнародну подію. Це породжує не дуже здоровий клімат. В принципі, це питання гідності: важливо, щоб митець відчував себе не гостем, а активно впливав на свою кар’єру.

В.Б.: Напрямок західної Європи – зрозуміло, це практичний інтерес для української літератури. А навіщо фондові підтримувати подорожі літераторів до екзотичних країн – Нікарагуа чи Колумбії?

О.О.-Л.:
По-перше, чому б ні. По-друге, це досить великі фестивалі. (До речі, першою тревел-грант до Меделліну в Колумбії отримала Ірина Вікирчак у 2011 році). По-третє, важливо підтримати такі подорожі, які ми знаємо, що точно не відбудуться без нашої допомоги і можуть мати вплив на творчість і кар’єру цієї людини. Такі подорожі в Колумбію чи Нікарагуа майже точно не відбудуться без нашої участі. Подорож в Польщу чи Німеччину відбудеться з набагато більшою ймовірністю. Так само це стосується далеких подорожей музейників. У музейній сфері регулярно відбуваються конференції і форуми, і зазвичай – у різних містах на кшталт Шанхаю чи Сан-Паулу, і нашому музейнику нереально туди потрапити. ICOM надає кілька стипендій для подорожей, але цього замало. Неможливо сидіти вдома і пізнавати світ з програми "Навколо світу".

В.Б.: У назві проекту і3 є три складові - імпульс-ідея-інновація. Які проекти видалися найбільш інноваційними – змістовно? Адже нерідко стається так, що проект може бути нібито експериментальним за формою, але дуже традиційним за суттю?

О.О.-Л.:
Інновацією ми вважаємо позитивну зміну в регіоні, сфері або в інституції. Прекрасно, якщо це поєднується. Але часом, наприклад, дитяча освітня програма музею може бути звичною, але новаторською саме для цього місця. Часом бувають дуже спектакулярні проекти, і вони мають новаторську компоненту. Наприклад, SparkLab в Мистецькому арсеналі. Він був страшенно популярний, його відвідувало щодня понад 3 тисячі людей. Для чого ми їх підтримали? Щоб створити наочність для інших закладів культури. Інший проект – абсолютно не видовищний, паперовий, він якраз завершується. Нам буде цікаво вивчити його результати. Це проект музею Ханенків "Цей неясний суб’єкт бажання". Так само, як ми мало знаємо читачів, ми мало знаємо і розуміємо потреби відвідувачів музею. У травні вони робитимуть семінар, де підіб’ють підсумки. Це проект, який дає нове знання і в ідеалі – дає змогу застосувати його.

В.Б.: Як Рінат Ахметов приймає рішення про нові програми, що стосуються культури?

О.О.-Л.: Коли затверджувалася грантова програма і3, Ахметов наголосив, що такі рішення мають прийматися фахівцями. Багато речей зі сфери культури він делегує. Для того, щоб запропонувати якийсь новий напрям чи проект, ти мусиш здійснити аналіз ситуації, потреб, прорахувати ризики. Продуктом фонду у програмі і3 не є якась сума маленьких проектів, продуктом є механізм. Те, що ми намагаємося втілити – це цивілізовані правила гри. Йдеться не про кожний окремий проект, а про загальну платформу і цивілізовану форму допомоги якомусь процесу. Саме працюючи з "великими" музеями ми навчилися, що не достатньо лише дати гроші музею. Часто вони не мають уявлення, що з ними робити. Дуже важливо змінювати освітні речі, підходи, давати людям зрозуміти, що варто пробувати свої сили в чомусь новому.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676