Успішний музей сьогодні

© Костянтин Стрілецьhintz Музей – це важливий  центр, довкола якого розбудовується туристична інфраструктура міста. З одного боку, доступність маршрутів та полегшення візових режимів у межах Європи сприяють зростанню показників відвідуваності найбільших європейських музеїв. З іншого боку, нестабільна економічна ситуація в менш заможних країнах, скорочення бюджетних витрат на соціальну та культурну сфери призводять до масових протестів і закриття культурних закладів (Словенія, Болгарія, Боснія і Герцоговина). Як зберегти культурне надбання країн за цих обставин, як повернути відвідувачів у музеї і донести надважливу місію культурних інституцій до влади – про це у своїй лекції говорив пан Ганс-Мартін Хінц, президент міжнародної ради музеїв ICOM. Зустріч із ним відбулася в рамках лекційної частини проекту «Динамічний музей» (фонд «Розвиток України»). "Коридор" поговорив з паном Хінцом про вплив економічної ситуації на функціонування музеїв та про нові стратегії розвитку музейної справи.

Віра Балдинюк: Нещодавно стало відомо, що британські музеї, вхід до яких був безкоштовним, вирішили переглянути свою політику і запровадити платне відвідування. Це пов’язано з урізанням бюджету культурної сфери удвічі. Ми звикли думати, що це радше типова проблема пострадянських країн.

Ганс-Мартін Хінц: За останні 10-15 років політика відвідування стала надзвичайно важливою і саме Британія започаткувала цю традицію. Політика безкоштовного входу мала великий успіх і відвідуваність музеїв зросла більш ніж на 100%. Для більшості людей справа не в сумі грошей, які вони мусять заплатити, а, як виявилося, в психологічному бар’єрі, адже існує думка, що музеї належать до публічної сфери, вони належать народу і доступ до них мусить бути вільний.

Деякі країни пішли за прикладом Британії, наприклад, Данія чи Китай. П’ять років тому Китай запровадив безкоштовний вхід в музеї національного рівня, це означає, що уряд чи місцева влада оплачують кошти, передбачені за відвідування публіки, і це також мало великий успіх. Потім вони перейшли на другий рівень – фінансування інших музеїв нижчого рівня, і на третьому рівні почали опікуватися міськими музеями. Але якщо ми порівняємо з іншими європейськими країнами, багато музеїв згідно з місцевим законодавством просто не мають легального права робити вхід безкоштовним. Тому загальної тенденції для всіх музеїв світу не існує.

Музеї потерпають від фінансової кризи і те, що Ви згадали про музеї Британії – це одна зі стратегій: мінімізувати негативні економічні впливи. Але це означає, на жаль, що кількість людей, які захочуть прийти в музеї, знову впаде. Очевидно, наймудрішим рішенням було б забезпечити нижчу ціну квитка для тих верств, які найбільше того потребують – для учнів, студентів. Тобто запровадити повну ціну квитка для дорослих і пільгову – для молодших. Це компроміс між прибутками і турботою про майбутні покоління. Контакт молоді з культурною інституцією надзвичайно важливий.

В.Б.: Стратегія залучення молоді в музеї схожа на проблему читання, чи не так?

Г.-М. Х.: Так-так, справді. Якщо з юного віку немає контакту дитини з атмосферою музею, так само, як і з читанням книги, дуже важко це наздоганяти в дорослому віці. Якщо вони не долучилися до культурних інституцій, то в дорослому віці вони не матимуть потрібного досвіду для оперування базовими речами.

В.Б.: У своїй діяльності ICOM використовує поняття «надзвичайна ситуація». Так сталося, наприклад, з музеями у Боснії і Герцоговині. Чи загрожує це Україні також?

Г.-М. Х.: Зазвичай коли в музеїв виникають фінансові проблеми, вони попри все намагаються не закриватися для відвідувачів. Але сьогодні практично всі уряди у питаннях, що стосуються загального бюджету, намагаються скоротити витрати на культуру. Україна не унікальна в цьому плані. Це означає, що музеї вимушені скорочувати свої програми, витрати на працівників. Але коли ти перебуваєш в долині, ти не можеш бачити те, що за вершинами гір. За кілька років фінансова ситуація може змінитися. Але в сучасних умовах необхідно, щоб музеї мали своїх лобістів, які могли б говорити з суспільством і владою про своє значення, свої потреби.

В.Б.: В Україні науковий склад музейних колективів часто вважає, що не може чи не зобов’язаний виконувати функції менеджерів. Чи займається ICОM, скажімо, підготовкою кадрів?

Г.-М. Х.: Так, наша організація проводить міжнародні курси менеджерів, які забезпечують сучасну роботу музеїв. Справді, існує проблема старшого покоління, яке вважає, що має займатися винятково дослідженням своїх мистецьких чи історичних об’єктів. Вони поважні науковці і не готові брати участь у керівництві культурною інституцією. Але, повторюся, це не питання державного бюджету чи приватних коштів. Питання в тому, як репрезентувати музей суспільству через медіа, як стати частиною громадської дискусії про культуру. А для цього працівники культурної інституції просто зобов’язані мати навички менеджменту. Тому більшість директорів успішних європейських музеїв, маючи солідну базу і науковий ступінь, розуміють сучасні виклики і володіють необхідними навичками управління. Це надзвичайно важливо ще й з огляду на те, що засоби масової інформації стрімко розвиваються, як і соціальні та професійні мережі в інтернеті. Музей обов’язково має бути присутнім в сучасному інформаційному полі та на ринку новин.

В.Б.: Як Ви ставитеся до того, що музеєм опікується якась одна організація? Наприклад, Музей сучасного мистецтва CaixaForum у Барселоні – спонсорований банком La Caixa і тд.

Г.-М. Х.: Це звична практика, що якийсь банк утримує свій заклад – музей монет, музей старожитностей, зброї. Це типові приватні музеї. Але якщо ми говоримо про національний музей чи музей сучасного мистецтва, то рішення про його концепцію й філософію мають вирішуватися на академічному рівні музею, а не фінансовими корпораціями. А приватні музеї, що утримуються єдиним спонсором, мають з обережністю ставитися до ідеологічного наповнення своєї інституції і мають виробити хоча б мінімальні важелі протидії фінансовому фонду. В ідеалі це мало би бути партнерство, в якому першість належить академічній спільноті. Вони мусять співпрацювати і шукати спільну мову для успішного функціонування музею.

В.Б.: Сьогодні світові музеї почали більше орієнтуватися на відвідувача. Як класичному музею зберегти баланс між науковою та розважальною складовою своїх експозицій? І ширше – який музей можна вважати таким, що успішно функціонує?

Г.-М. Х.: Серед усіх інших нагальних проблем питання розумного балансу надзвичайно важливе для сучасного музею. Для мене, наприклад, успішність музею визначається не кількістю відвідувачів. Для мене успіх – це тоді, коли музей здатен вишукано представити спільноті оригінальну тему, концепцію. Нехай навіть виставку побачить невелика кількість людей, але через медіа та пресу вона спровокує дискусії та обговорення, актуальні для суспільства. У цьому полягає місія музеїв.

Наскільки мені відомо, дуже мало музеїв у Європі можуть функціонувати самостійно, без інвестування з боку великих компаній. Їх неможливо назвати прибутковими чи рентабельними. Зовсім інша справа в США, там інша культура функціонування музеїв. Багато американських музеїв повністю беруть на себе фінансовий тягар і не отримують від уряду чи спонсорів жодної копійки. Але це не типово для всього світу і в об’єднаній Європі ми маємо іншу традицію: тут вважається, що держава відповідальна за освіту та культуру власних громадян. Тому європейські музеї успішно використовують схему комбінованого фінансування – від уряду, місцевої влади та від приватного капіталу.

В.Б.: Розкажіть, будь ласка, про так звані «червоні списки», укладені ICOM. Як часто вони оновлюються і на що реально впливають?

Г.-М.Х.: У світі сьогодні надто багато конфліктів, вони виникають щодня в різних точках планети, особливо в арабському світі, тому міжнародна спільнота музеїв стурбована долею культурної спадщини таких країн. Минулого року ICOM підготувала «червоні списки» для Єгипту, нещодавно для Сирії, Колумбії, а кількома роками раніше робила це для Іраку й Афганістану. Це винятково важлива робота з інформування суспільства про те, що саме може з’явитися на чорному ринку. Це доволі успішна політика, як ми вже могли переконатися. Ми складали такі списки для британського уряду і це допомогло виявити перелік артефактів, які згодом повернули власникам, серед яких були і національні музеї різних країн. Особливо важливо було повернути археологічні об’єкти до Іраку, де після початку бойових дій сталися масові пограбування пам’яток культури. ICOM мусить реагувати на такі події якнайшвидше, щойно з’являється більше інформації про викрадені об’єкти. Тому списки постійно оновлюються.

В.Б.: А якщо багато національних коштовностей перебувають у власності сусідньої держави, бо «так історично склалося»?

Г.-М. Х.: У цього питання є два рівні – моральний і законодавчий. Уся культурна спадщина, зібрана з різних країн, колишніх республік Союзу, мала репрезентувати ідею радянської імперії. На той час Київ чи Мінськ мали статус лише околиці, що постачає скарби в центри «великої культури» - Москву й Петербург. Це складна проблема з моральної точки зору, бо вилучені об’єкти представляють багату культуру й історію нині незалежних країн – України, Литви, Білорусі. Думаю, для російського уряду ця тема значно ширша і складніша, бо йдеться не лише про культурний спадок колишніх республік, який осів у межах Росії. Адже культурні цінності переміщалися до Москви й з інших країн, які так чи інакше зачепив комунізм – з окупованої Німеччини, Польщі, Угорщини. З іншого боку, безліч пам’яток були знищені під час окупації німецькими військами. Після Другої світової війни заговорили про компенсацію за культурні втрати. Дуже важко звести дві сторони конфлікту разом до єдиного рішення, бо кожна країна має свій інтерес. Це процес дуже тривалий.

В.Б.: В Україні досить часто змінюється законодавство, яке регулює роботу і статус культурних інституцій. Що, на Вашу думку, слід робити, щоб унезалежнити їх від політичних перестановок?

Г.-М. Х.: Часто стається, що політичні партії мають надто великий вплив на роботу музеїв і культури в ширшому сенсі. Єдиний вихід для музеїв – це академічна свобода. Це залежить від країни, звісно. У більшості країн наукова і музейна діяльність захищена Конституцією чи законами, які регулюють роботу музеїв, їх просто варто краще знати. За будь-яких змін варто просто перевірити регуляторні закони, чи вони когерентні, чи якась постанова не порушує вже наявні закони. Але, я би додав, що дуже важливо постійно переконувати політиків, що музейна справа і культура в цілому надзвичайно важливі для країни і стабілізують суспільство в питаннях ідентичності, а це, зі свого боку, корисно для публічного сектору.

Звісно, кожного громадянина хвилюють насамперед економічні негаразди. Але якщо пояснити суспільству історичне й культурне підґрунтя, то швидше прийде розуміння того, чому так сталося. Музей як накопичувач суспільної пам’яті в психологічному смислі дає людині відчуття впевненості. Про цю унікальну роль музеїв варто постійно нагадувати політикам. І головну ініціативу мають на себе брати самі музеї, бо саме в їхніх руках – концепція культури, сама ідея культури країни, вони мусять її просувати далі, за межі музейних стін.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676