Міфологічність і містифікація

© Роман Мінінvitaliy kohan Віталій Кохан – фігура в мистецькому житті Харкова універсальна й унікальна. Своєю присутністю в усіх формах і видах презентації мистецтва він доводить штучність категоричних підходів до сучасного художника. Роботи Кохана органічні і на вулиці, і в інституції, його висловлювання виразно звучать і на персональній виставці, і в груповому кураторському проекті. Мова Віталія Кохана своєрідна: здавалося б, архаїчна, але насправді – поза часом. Мовою середньовіччя він говорить про сучасність, складаючи з простих і зрозумілих образів (дзиґа, спіраль, коло) свої міфи. Роботи Кохана – це часто експонати радше історичного музею, ніж художнього, а  категорії пам’яті та ілюзії формують його спосіб взаємодії з буденним.

Євгенія Моляр: Ти досить активно співпрацюєш чи не з усіма учасниками харківського мистецького середовища. Розкажи про цю спільноту.

Віталій Кохан: Тут усі дружбани, але разом із цим поділені на локальні групи.

Є. М.: А як відбувається комунікація між різними творчими групами?

В. К.: У рамках великих арт-подій, фестивалей, як-от "Стріт арт фест". Тоді всі разом працюють. Взагалі ця комунікація дуже природно відбувається, немає ніякого протистояння чи ворожості, як іноді здається. Просто художники розділені за інтересами.

Є. М.: Створення неформальних інституцій, самоорганізацій не цікаве художникам? Чому сьогодні це стало неактуальним для Харкова? Чи не пов’язана така тенденція зі створенням ЄрміловЦентру?

В. К.: Ні. ЄрміловЦентр – дуже демократичний і відкритий простір. Сергій Канцедал, куратор ЄрміловЦентру, запровадив там дуже правильну політику, виступаючи проти суб’єктивного погляду на мистецтво. А в наших неформальних організаціях були задіяні самі художники, що унеможливлювало об’єктивну оцінку. Я вважаю, що художники, вдаючись до організаційної діяльності, займаються не своєю справою.

Є. М.: Ти волієш займатися виключно творчістю?

В. К.: Я роблю те, що робиться. Підкорююсь власній волі.

Є. М.: І виходять справді вольові жести – відмова від використання фарби в художній практиці, зав’язаний вузлом пензлик, закам’янілі полотна...

В. К.: Зав’язаний вузлом пензлик я представляю як артефакт, а не як художній твір. Мій стиль можна визначити як "критичний романтизм", коли критика спрямована на мене самого. Але я не маю на меті констатувати смерть живопису, радше для себе так визначаю його місце в творчості.

Є. М.: Ти так по-футуристичному вчинив із живописними іконами. Звідки таке ставлення?

В. К.: Це виникло під час навчання в академії. Там доводилося постійно боротися, мене намагалися відрахувати.

Є. М.: Використання нехудожніх матеріалів – це твій протест?

В. К.: Для мене це правильні матеріали. Я проти застарілих мистецьких тенденцій, але у ще давнішому часовому пласті – середньовіччі – знаходжу для себе вирішення. Створення мистецького твору та побутового предмета має бути виправданим, має максимально вбирати в себе утилітарність, естетичність і весь контекст часу. І ті речі, які я використовую як художні матеріали, теж мають ідею, повідомлення, і таким чином виправдовують себе.

Є. М.: Як ти врівноважуєш естетичне та концептуальне?

В. К.: Раніше у мене завжди страждала естетична складова моїх робіт. І мені це не дуже подобалось. Ідея несе в собі поетичний образ, а втілена буквально, вона ризикує цю образність втратити. А з другого боку, існує ризик викривлення смислу. Тому важливо вправно володіти мовою мистецтва, щоб донести ідею. А також важлива внутрішня правда, чесне ставлення до візуального образу. Якщо достатньо написати ідею на папері і виставити в музеї – це чесно, а отже, правильно.

Є. М.: Ти надихаєшся мистецтвом середньовіччя і водночас звертаєшся до сучасності?

В. К.: Відображення сучасності для мене в тому, що я створюю об’єкт як універсальний мистецький твір, який не вкладається у звичні рамки будь-якого виду мистецтва.

Є. М.: Для цьго ти винайшов свою художню мову?

В. К.: Так. Моя мова – це міфологічність і містифікація. Але я роблю ці процеси очевидними, розкриваючи таємницю для глядача.

Є. М.: Проект "Картотека", наприклад, є міфологізацією буденності. Ти показуєш звичні, дрібні, непомітні й часто несуттєві речі як музейні експонати.

В. К.: Це знахідки, що несуть у собі певну історію. Моя особиста міфологія презентована як спільне. Хоча у мене не надто романтичне ставлення до навколишнього світу, я часто насміхаюся, роблю певні моменти дуже буквальними. Колись ми з художником Андрієм Тараніком знайшли у віддаленому міському парку залишки радянських скульптур. Вісім розламаних величезних фігур солдатів чи робітників були розкидані по всьому парку. Ми придумали проект – археологічні розкопки античних скульптур, тобто очевидну містифікацію. Ми мали займатися такою псевдонауковою діяльністю – пронумерувати, виміряти, описати ці скульптури. А результат збиралися показати на виставці.

Є. М.: Показали?

В. К.: Ні, на жаль, не було можливості транспортувати 400-кілограмові ноги.

Є. М.: Це була спроба міфологізації міста?

В. К.: Я намагаюся дивитись на місто з різних точок зору. Наприклад, виготовив арт-бук, котрий називається "Меланхолійні прогулянки". Там я зібрав зображення харківських дитячих майданчиків, які у мене схожі на скелети динозаврів. Такий романтичний погляд на місто. А ще був спільний з Андрієм Тараніком відео-проект "Нон-стоп Барабашово" – нескінченні торгівельні ряди безмежного базару, до того ж зациклені на повторення. Це вже критична рефлексія.

Є. М.: Зациклення, спіраль, рух по колу – важливі лінгвістичні категорії твоєї мови. Як вона склалася?

В. К.: Склалася сама собою. Якось я збирав на барахолках різні келихи, а коли назбиралась уже чимала колекція, розкрив для себе цей образ: келих – перевернутий силуєт дівчини в довгій сукні. Згодом у Бахчисараї в закинутому караїмському колодязі на Чуфут-Кале я зробив проект "В очікуванні наповнення". У цьому сухому колодязі поставив великі келихи, котрі виготовив із загіпсованих жіночих суконь. Таким чином міфологія зробила коло і замкнулася.

Є. М.: Такі архаїчні образи близькі до ленд-арту. Ти неодноразово брав участь в Могриці та АртПолі.

В. К.: Не тільки до ленд-арту. На виставці "Система координат" у ЄрміловЦентрі я показав роботу із серії "Спіральна панорама" – ряд пивних пляшок, виставлених на підлозі уздовж стіни. Спіраль, яка закручується в часі, а фотоапарат це фіксує в просторі. Для мене це універсальні речі, які працюють скрізь.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676