Підсумки року: вихід за межі

© Костянтин Стрілецьpidsumky3 Наприкінці 2012 року KORYDOR запитав художників(иць), кураторок(ів), активістів(ок), критикинь(ів) про найважливіші зміни, які відбулись у культурному просторі цього року, і про ті з них, які формуватимуть ситуацію наступного 2013 року. Ми запустили опитування за методом "снігової кулі", сформувавши першу трійку опитуваних, кожен(на) з яких надіслав(ла) запитання наступній людині, а та – наступній і так далі. У результаті ми отримали три ланцюжки опитування. Представляємо вам останній із них.

Що саме для Вас є найголовнішими тенденціями розвитку, закладеними цього року на рік наступний?

lozhkina

Алиса Ложкина. Главный редактор журнала ART UKRAINE, Киев.

Я могу выделить пять событий ушедшего года, которые, на мой взгляд, существенно повлияли на развитие отечественного арт-процесса.

1) Первая Киевская биеннале современного искусства. Проект, воплотивший в себе давнюю мечту украинского арт-сообщества о собственном международном блокбастере, вызвал очень разнообразные и противоречивые реакции, но, по сути, стал наиболее громким и масштабным арт-событием 2012 года.  Важной составляющей биеннале стала Дискуссионная платформа, в рамках которой Киев посетил ряд выдающихся мировых социологов и теоретиков искусства. Говорить о долгосрочном влиянии биеннале на отечественный арт-процесс пока преждевременно, но уже сегодня экспертное сообщество ждет от организаторов Киевской биеннале подробностей относительно следующего проекта, который должен состояться в 2014 году.

2) События вокруг назначения директора Национального художественного музея. Ситуация, когда коллектив музея взбунтовался, не приняв кандидатуру Татьяны Мироновой в качестве потенциального директора ведущей музейной институции страны, стала важнейшим прецедентом эффективной самоорганизации в музейном  сообществе. История, к которой подключилось все украинское арт-сообщество, переросла рамки внутримузейного конфликта и стала резонансным общественным скандалом. В результате все, как это ни странно, закончилось хэппи-эндом – то есть удовлетворением требований музейщиков. Теперь все внимание общественности приковано к новому руководству музея и хочется от души пожелать ему удачи в нелегком деле дальнейшей модернизации этого культурного мастодонта. 

3) Первая масштабная демонстрация произведений Анатолия Лимарева в рамках Антикварного салона. Попадание в список событий из области современного искусства ретроспективы художника, ушедшего из жизни еще до распада СССР, может, на первый взгляд, показаться несколько странным. Однако это не ошибка. Действительно, Анатолий Лимарев, чье творчество до сих пор сохранялось в коллекции наследников и ни разу полноценно не выставлялось, стал огромным открытием не только для широкого зрителя, но и для экспертов.  Работы, которые даже современники не могли оценить по заслугам, сегодня приобрели абсолютно новое звучание. Они ставят серьезные вопросы перед сразу несколькими поколениями украинских художников, вышедшими на арену в годы независимости. Это тот случай, когда у ветеранов современного искусства появился мощный конкурент не среди молодежи, а среди предшественников. Осмыслить этот неординарный феномен нам еще предстоит. Остается надеяться, что в грядущем году появятся достойные аналитические исследования на тему творчества художника, посмертно перевернувшего в 2012 году историю современного украинского искусства.

4) Выставка "Украинское тело" в Центре визуальной культуры НаУКМА. Бесспорно, самый скандальный проект года обнажил целый ряд конфликтов в украинском обществе. Закрытие выставки администрацией Киево-Могилянской академии стало мощной увертюрой к ренессансу фашистских настроений, произошедшему в Украине в конце 2012 года. Очень важным этапом в развитии ЦВК стала смена площадки. Перебазировавшись из стен Могилянки, Центр продемонстрировал мощные амбиции и серьезный потенциал автономной от alma mater культуртрегерской единицы. Однако, к сожалению, ближе к концу года активность представителей ЦВК, по моим ощущениям, несколько снизилась.

5) Отказ Зинаиды Лихачевой представлять Украину на Венецианской биеннале. Ситуация вокруг очередного венецианского проекта изначально носила напряженный характер. Попадание Зинаиды Лихачевой в заветный список художников вызвало неоднозначную реакцию со стороны ряда экспертов, а также одного из участников проекта – харьковчанина Николая Ридного. Однако еще более противоречивые чувства и реакции вызвал последовавший вскоре после оглашения списка участников проекта отказ художницы ехать в Венецию. Что это – каприз и демонстрация своего "фе" критически настроенному арт-сообществу, достойное уважения смирение и благородный поступок или просто нежелание быть основным фандрейзером для украинцев в Венеции-2013? Сама Зинаида пока ограничилась туманным заявлением на фейсбуке и от дальнейших комментариев отказалась. Хотя лично мне было бы очень интересно побеседовать на эти темы с художницей, которой удалось в уходящем году действительно очень сильно удивить своим эксцентричным поступком даже самых ярых недоброжелателей.

botanova2

Катерина Ботанова. Директорка CSM, головна редакторка KORYDORу, Київ.

Цей рік показав надзвичайну герметичність української мистецької та інтелектуальної ситуації. За всієї бурхливості місцевого життя: відкриттів, закриттів, премій, бієнале та скандалів, – усі ці злети і падіння лишаються переважно в межах доволі вузької спільноти (хоча слід визнати, що за цей рік ця спільнота дещо виросла і розширилась), локалізованої в межах кількох інституцій і груп міста Києва. Показовими в цьому сенсі був, з одного боку, експрес-тур куратора Арсенале Девіда Еліота майстернями українських художників, де він за годину складав про них свою думку і відбирав (чи не відбирав) роботу для представлення в рамках бієнале. А з другого, – більш або менш публічні реакції професійної спільноти на виставку і переможців Future Generation Art Prize, коли здивування, а то й обурення, вибором міжнародного журі рідко коли зустрілось із усвідомленням того, як мало ми знаємо про цих художників і контексти їхньої роботи, аби виносити власні обґрунтовані судження (власне, знаємо хіба біографію й одну роботу).

Ця засаднича незацікавленість в іншому (чи Іншому) так само працює і на внутрішньому полі – і як незацікавленість глядача і незацікавленість у глядачі, і як незацікавленість в інших немистецьких чи неактивістських середовищах, і як незацікавленість художніх середовищ і спільнот одне в одному. Тут парадоксальними були два протести – дві, певно, найвизначальніші події 2012 року – проти закриття виставки "Українське тіло", а згодом і Центру візуальної культури НаУКМА, та проти призначення Тетяни Миронової на посаду директорки НХМУ. Парадоксальні, бо спочатку вони дійсно об’єднали дуже різні спільноти, а у випадку музею – певну "музейну громаду" у цілком політичному русі проти зазіхань новітньої ідеології та капіталу на свободу висловлювань і монетаризацію цінностей. А тоді дуже різко розділили їх за інтересами та здобутками, адже навіть тут виявились більші й менші переможці, більш і менш правильні/активні/свідомі протестувальники, з’явились тенденції до (і відповідно страх) "привласнення" перемоги. І, на жаль, ця солідаризація виявилась лише ситуативною – зі зникненням причини для протесту зникла і спільнота.

Ще інша ознака такої герметичності полягає в очевидних провисаннях дискусійних проектів: обговорень і круглих столів цього року було немало, але дійсно дискусій – обмаль через катастрофічний брак взаємного інтересу до людей з іншими або протилежними інтелектуальними та художніми позиціями.

Виходів із такої герметичності є хіба два: на кухню з обмеженим колом однодумців (і, з огляду на теперішню політичну ситуацію, незабаром це може виявитись єдиним легальним способом спілкування в групах більше трьох) або – знову-таки, з огляду на теперішню політичну ситуацію з її наростанням нетерпимості, ксенофобії , цензури, фізичної, економічної й політичної агресії – до формування нових і перетинання старих спільнот взаємодії, комунікації та дії. І це, як на мене, чудове завдання на новий рік.

chervonyk 2

Олена Червоник. Кураторка, Фонд "ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив", Донецьк.

Мені видається символічним й симптоматичним, що 2012 рік у культурному полі України розпочався та закінчився дещо спорідненими ситуаціями: початок ознаменувався конфліктом в Центрі візуальної культури НАУКМА, після якого Центр втратив своє приміщення на території Києво-Могилянської академії, кінець – конфліктом навколо Національного художнього музею, розв'язання якого відбулося на користь художньої громади.

Не буду зараз казати про симптоми, на які вказують обидві ситуації. Зараз радше про символи. Прикметним видається не те, що споводувало обидві ситуації, але те, як зреагував людський загал. Ситуація із ЦВК залишилася проблемою професійної спільноти. Ситуація із Національним музеєм виплеснулася далеко за межі художнього середовища. Я хочу думати, що це свідчить про позитивні зрушення, насамперед, у сприйнятті мистецтва, яке припиняє бути вузькоспеціалізованою, маргінальною, езотеричною практикою, непотрібною для більшості людей. Мистецькими подіями почали цікавитися не тільки ті, хто професійно заангажований у художньому світі.

Хочеться, щоб це зрушення привело до глибоких, структурних змін у суспільному ставленні до мистецтва, таких як, наприклад, розуміння необхідності візуальної грамотності. (Я досі не розумію, чому дітей в українських школах навчають вербальній грамотності, але найчастіше не вчать аналізувати візульні знаки й не дають бодай якихось рудиментарних знань із історії мистецтва.) Сподіваюсь, що наступний рік відзначиться не тільки кількістю подій чи відомих у мистецтві імен, що завітають до країни, а, насамперед, подальшими позитивними змінами у самому ставленні до мистецтва та структур, які його практирують і підтримують.

kruchak

Юрий Кручак. Художник-куратор, Киев.

Этот год действительно был богат событиями, явлениями и разнообразными тенденциями. Из этого множества хочу выделить несколько, которые, по моему мнению, возможно были не такими яркими и красочными, как Первая Киевская Биеннале, но действительно значимыми и показательными для понимания процессов, происходящих в современной украинской культуре. Это – закрытие Центра визуальной культуры в стенах Киево-Могилянской академии, переезд центра в кинотеатр "Жовтень" и смена руководства в Национальном художественном музее. Эти два события, произошедшие в начале и конце этого года, говорят о том, насколько велико становится значение локальных сообществ, и о том, как они могут влиять на ситуацию в культуре.

Общество растет, консолидируются сообщества, а вместе c этим развивается и культура – появляются инициативы, идущие снизу, которые, вероятно, и в следующем году будут вступать в конфликты с уже имеющимся культурным слоем – так как это было с проектом "Українське тіло".

Как будут решаться подобные проблемы – это вопрос. Нужно признать тот факт, что в Украине до сегодняшнего дня существует недостаток независимых пространств, механизмов и институций, которые могли бы урегулировать такого рода конфликты. Поэтому такой проект как "Простори взаємодії", развиваемый СSM, в частности его дискуссионная и образовательная платформа, был очень важен для развития, поскольку выявил возможные модели взаимодействия между различными сообществами и проявил места где они могут объединяться.

Полагаю, что в следующем году мы увидим ряд проектов, в которых художники будут работать не с образами сообществ, а непосредственно с самими сообществами, устанавливать композиционные связи не на картинной плоскости, а непосредственно в обществе. Думаю, это даст интересные результаты как в художественной, так и в социальной сфере.

prudenko

Яніна Пруденко. Кандидатка філософських наук, доцентка кафедри культурології НПУ ім. Михайла Драгоманова, медіатеоретик, Київ.

2012 (арт-)рік вважаю роком початку процесів наближення центру до периферії та периферії до центру, виходу за межі та спроб самовизначення.

balashova 1

Ольга Балашова. Искусствовед, арт-критик, преподавательница Национальной академии изобразительного искусства и архитектуры, Киев.

В этом году с нами произошло так много заслуживающих внимания событий, что было бы безумием с моей стороны начать их все сейчас перечислять. Но есть одно важное обстоятельство, которое, как мне кажется, стоит озвучить. Это постепенная профессионализация нашей художественной среды, которая происходит благодаря стечению одних обстоятельств и вопреки другим.

Случившиеся впервые за историю независимости глобальные международные проекты – такие как ARSENALE или KyivSculptureProject – стали не только школой современного искусства для широкой публики, но, прежде всего, школой его менеджмента для сотрудников институций, совершивших едва ли не подвиг, воплотив эти проекты в жизнь. Весь этот невидимый фронт работ едва ли можно переоценить в условиях актуального состояния украинского образования в области искусства.

Благодаря осуществленным в 2012 году маленьким и большим проектам стало понятно, что учиться мы можем только на практике, перенимая опыт коллег, делая и исправляя собственные ошибки. Также стало понятно, как много всего мы еще не знаем, не учитываем, недооцениваем, не понимаем и не берем в расчет. Как много условий нам еще предстоит создать для нормального функционирования отечественной художественной системы, какое количество стен непонимания нам предстоит пробить своей настойчивостью и как много лояльности друг к другу это нам будет стоить. Очень важно, чтобы этот процесс, так масштабно развернувшийся в этом году, продолжался до тех пор, пока мы не достигнем какого-то удовлетворительного уровня профессионализма художественной среды на всех уровнях. Теперь главное не потерять набранную высоту и не забывать каждый раз добросовестно выполнять работу над ошибками.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676