Освіта після технологій

© learningfreedomandtheweb.orgcathydavidson  В січні та лютому 2014 року на сайті Coursera проходив курс “Історія та майбутнє (переважно) вищої освіти”. Його лекторкою була професорка Кеті Девідсон, дослідниця історії технологій та співзасновниця мережі цифрової освіти HASTAC.

Попри те, що курс був побудований насамперед на американському досвіді, йому вдалося артикулювати важливу глобальну проблему – хронічну застарілість методів вищої освіти в наш час, а також описати нові цінності, навколо яких мала би будуватися система освіти сьогодні і завтра. Кеті Девідсон назвала ці цінності “Новою парадигмою” вищої освіти.

Сьогоднішня освіта лишається на рівні 1993 року

Девідсон зводить більшість проблем сучасної освіти до питання розвитку технологій. На її думку, точкою неповернення для стану сучасної культури був квітень 1993 – рік появи загальнодоступного інтернету та першого браузеру загального користування Mosaic 1.0. Однак система освіти з того часу ніяк не змінилася.

Поява інтернету спочатку в США, а потім і в решті світу Девідсон слідом за істориком Робертом Дарнтоном називає початком четвертої інформаційної ери. Інші інформаційні ери це, відповідно, винайдення писемності в древності в Месопотамії (перша), створення Гуттенбергом друкарського верстату вкінці ХV ст. (друга) та початок масового друкарства в XIX ст., коли середній клас та робітники отримали доступ до книг (третя).

Девідсон звертає увагу на щоденники людей початку третьої інформаційної ери. В час, коли книги почали масово ставати доступними, знаходилося немало скептиків, котрі вважали, що читання літератури погіршує пам'ять, приглушує художній смак та навіть робить уразливим до сексуальних зваб. Паралелі з інтернетом очевидні. Довгий час він залишався об’єктом перебільшених фобій і упереджень щодо погіршення пам’яті, втрати навику до писання та неповаги до авторитетів.

Далі Девідсон робить екскурс в історію західної вищої освіти. Ключовим етапом її розвитку був конфлікт двох шкіл – німецької та французької. Німецький стандарт був створений прусським міністром освіти Гумбольдтом, приятелем Гете та теоретиком індивідуальності. Завдяки його реформам німецька освіта почала славитися своїми ліберальними підходами до навчання, відсутністю загальних стандартів, вільною конкуренцією між професорами та головне – ідеєю створення знань у процесі навчання замість їхнього заучування.

Проте більш упливовою в університетах світу лишалася сувора та ієрархічна французька модель. Пік її впливу припав на початок індустріальної ери. Саме тоді принципи тейлоризму вимагали від освіти чіткості, дисципліни і планового підходу до підготовки майбутніх промислових кадрів. Недарма саме в цей час наприкінці ХІХ ст. парти в усіх школах почали педантично ставити в рядок, а всі учні – носити однакову форму.

За версією Девідсон, вища освіта зразка 1992 року – це все ще тоталітарна адаптація напрацювань французької школи до умов тейлоризму. На цьому ж рівні, на думку професорки, лишається і освіта зразка 2014 року, яка до того ж ігнорує радикальні технічні можливості змін.

Про кризовий стан вищої освіти можуть свідчити, наприклад, дослідження, які проводив зі своїми студентами-антропологами Майкл Веш. Вони показали, що більшість студентів сьогодні не розуміє, навіщо вони ходять на пари, вони втрачають увагу до лекцій вже на 20-й хвилині заняття. Лише 18% викладачів американських університетів знають імена своїх учнів. Лише вісім книжок на рік читають американські студенти (водночас читають понад дві тисячі сторінок в інтернеті) і пишуть лише 24 сторінки для навчання (і 500 сторінок емейлів), згідно з даними 2007 року.

Освіта потребує реформ – і Девідсон пропонує свою нову парадигму. В її основі – практична цифрова грамотність, розвиток горизонтальності, заохочення лідерства, різноманітність освітніх стратегій. Зупинимося на деяких найбільш цікавих та релевантних до наших умов ідеях Девідсон.


Нова парадигма
А. Вік живи – вік навчайся

Щоразу, промовляючи назву курсу, Кеті Девідсон робила інтонаційний акцент на, здавалося б, зайвому прислівникові “переважно”. Таким був її спосіб атакувати уявлення про дискретність і довершеність сучасної вищої освіти. З новою роллю технологій та швидкістю обміну інформацією в нашому житті формальне чи неформальне навчання для дорослих має не менше сенсу, ніж здобуття першого диплому в виші.

Формальна вища освіта – лише початок. Освіта розмивається, деінституціалізується і стає нашою супутницею впродовж усього життя у вигляді різноманітних навчальних програм, курсів підвищення кваліфікації чи вільних лекторіїв.

Б. Нові медіа

Поступова інтеграція нових технологій в процеси вищої освіти дозволяла університетам експериментувати. В 2003 році викладачі Дюкського університету вперше спробували переосмислити можливості iPod. Пристрій, який раніше всі використовували виключно для прослуховування музики, почали застосовувати в навчанні. Студенти-екологи за допомогою популярного ґаджету записували та створювати базу інтерв’ю з жителями міста, а студенти-літературознавці вперше почали слухати аудіо-версії творів Шекспіра.

Сьогодні можливий арсенал використання технологій у процесі навчання просто безмежний – навчальні фільми, візуальні презентації, онлайн-лекції, ігрові освітні програми. Достатньо поглянути бодай на кількість навчальних соціальних мереж, які зараз існують для систематизації освітніх процесів.

Edmodo – платформа для обміну інформацією між учителями та навчальними групами, якою користується понад 30 млн. осіб; aPLANET – мережа вчителів мови, яка має в тому числі і російськомовну версію; Life Pulp – соціальна мережа для обміну матеріалами, що надихають на навчання; English Companion – проект для пошуку відповідей на запитання під час навчання; PLP Network – ресурс для вчителів, які винаходять нові методи освіти; G.A.M.E. – сайт присвячений навчанню через процес гри та багато інших. Не кажучи вже про можливості використання традиційних груп в Facebook або хештегів у Twitter.

В. Базар замість собору

Нові технології не лише збільшують кількість методів для освітян, але й змінюють столітні цінності їхньої системи. У світі, де “кожен може бути художником”, тепер схоже кожен може бути ще й і вчителем. Це не означає, що студенти мають обов’язково читати один одному лекції (хоча чому б ні?). Радше йдеться про етику вільного обміну інформацією.

Практичним виявом такого підходу є спільне створення нових відкритих ресурсів, організація студентських цифрових бібліотек, обмін файлами за принципом peer-to-peer, краудсорсингове написання статей до Wikipedia, розпізнавання галактик на сайті Galaxy Zoo або навіть пасивне оцифровування книг за допомогою системи захисту сайтів від ботів reCAPTCHA.

Концепція такого підходу в освіту приходить саме з світу програмування, де вперше була описана Еріком Раймондом в його програмному тексті "Собор і базар". Вертикальній закритій системі “Собору” Раймонд протиставляв хаотичну і доступну до участі кожного систему “Базару”, втіленням якої є програмне забезпечення з відкритим кодом.

Г. Лекції як рок-концерт

Ключове питання освіти ХХІ ст. – увага. Через нові швидкості обміну інформацією увага стає дуже вразливою. Саме через неможливість утримувати увагу на одному потоці тривалий час зазнає краху академічний формат півторагодинної лекції. Лекції на “Курсері”, наприклад, тривають від п’яти до 30 хв., приблизно такий же хронометраж мають виступи на конференціях TED, а популярний стиль доповідей “Печа-куча” обмежується шістьма хвилинами.

Основна функція, яку зберігають лекції в новій парадигмі, тотожна функціям рок-концертів або футбольних матчів – колективний досвід натхнення. Тому на лекціях тепер важливо не лише отримувати інформацію (знання), але й ділитися нею (коментарі) – це принцип нової цифрової грамотності (див. попередній пункт).

Ґ. Ні – тестам

Абсурдною вершиною тейлоризму в освіті стала система тестів. Винайдена Фредеріком Келлі ще в 1914 році, вона набула такої популярності, що і в наші дні багато ким продовжує вважатися прогресивною.

Початково тести створювалися для перевірки лише знань базового шкільного рівня, однак завдяки зручності сьогодні їх використовують на всіх освітніх рівнях і вважають об’єктивною системою оцінювання навіть на таких відповідальних етапах, як Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) або для визначення якості шкіл американській програмі No Child Left Behind.

За словами професорки Девідсон, такі тести зазвичай охоплюють не більше, ніж п’яту частину знань курсу, і зовсім не залишають учням можливості творчого вияву. Підготовка до них ґрунтується не на розвитку вміння мислити, а на запам’ятовуванні фактів – на навику, що застарів з 1993 року.

Д. Від критики до практики

Якщо оцінювання за допомогою тестів не сприяє формуванню в студентів критичного мислення, то вивчення інформації рідко розвиває в них здатність до дії. Кеті Девідсон пропонує педагогіці повернутися до ідей філософа-інструменталіста Джона Дьюї, який вважав, що “мислення починається там, де є проблемна ситуація” та пропонував будувати освіту навколо практичної діяльності та реальних навиків. Сьогодні за подібним рецептом вже працюють, наприклад, різноманітні художні школи.

Е. Мистецтво – очі Іншого

Педагогіка – не лише наука про освіту, але й мистецтво освіти. Тому найкращими друзями навчання Девідсон вважає культурний шок та мистецтво. Ці поняття вона вживає в досить широкому значенні, натякаючи на переваги творчого підходу в педагогічних практиках. Проте і конкретні зразки з світу мистецтва можуть допомагати учням бачити ситуації під іншими ракурсами.

Свою ідею вона ілюструє на прикладі картини Барклі Гендрікса “Башир”. На ній зображено три фігури чорношкірих мислителів. Картина приводиться як ілюстрація вміння дивитися на світ з різних точок зору, а також – як вміння показувати через мистецтво соціальні проблеми.

images

Є. Відучуватися

Епіграфом-маячком усього курсу була цитата теоретика інформаційного суспільства Ервіна Тофлера про те, що в ХХІ ст. безграмотним вважатиметься не той, хто не вмітиме писати чи читати, а той, хто не вмітиме вчитися, відучуватися й переучуватися.
Щоби бути гнучким у здобутті нових знань, треба позбавлятися застарілих звичок та заїжджених переконань.

Ж. По той бік тексту

Час від часу в своїх лекціях Девідсон нагадувала, що “завжди є хтось по той бік камери”. Ці слова слід сприймати як метафору, під якою вона мала на увазі вплив ідеології та соціальних передумов на освітні стандарти.

Мають значення, наприклад, ґендерні обставини – те, що більшістю вчителів чи бібліотекарів є жінки; те, що серед авторів статей в Вікіпедії лише 14% жінок. Або те, що навіть у Сполучених Штатах відсоток випускників вищих навчальних закладів серед заможних класів у п’ять разів вищий, ніж серед бідних громадян. Це привід пам’ятати, що освіта відбувається не в вакуумі, а в конкретному суспільстві. Відповідно, має сенс ідея Виготського про різні типи освітніх методів для різних типів суспільств.

Останній пункт в певному сенсі змушує нас критично ставитися до пропозицій самої Девідсон і корегувати нову парадигму під непрості умови нашого суспільства. Однак корегувати – не означає ігнорувати.

Відсутність реформування вищої освіти в Україні не може надалі виправдовуватися браком фінансування. Девідсон нагадує: наскільки б поганою не була економіка, якщо суспільство інвестує в освіту – воно інвестує в майбутнє. До прикладу, Америка отримує 231 тис. доларів прибутку з кожного долара, інвестованого у випускника.

Хай навіть базові ідеї Кеті Девідсон про “сталий розвиток”, “інформаційне суспільство”, “нову парадигму” можуть здаватися занадто далекими для нашого суспільства, однак осучаснення вищій освіті в Україні точно не завадить.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676