Освіта DIY

© Till Hafenbrak27FRIEDMAN-articleLarge
*DIY - (від “do-it-yourself”) – скорочення, що в перекладі з англійської означає “зроби сам”/ “зроби сама”.

Все відбулося досить швидко: щойно я вирішила піти з відомої соціальної мережі й видалила свій аккаунт, одразу з'явилося відчуття запаморочливої легкості. Наступні кілька хвилин були присвячені ентузіастичному плануванню “нового життя”: на що можна витратити час, в який раніше читала численні пости знайомих (або знайомих знайомих) та ще численніші коментарі до них? Щоб нове життя поступово не випарувалося під дією всеохопних ліні та байдужості, його на всяк випадок було прикрито кришкою обіцянки: прослухаю курс на Coursera, і не просто, а до кінця, ще й з домашніми завданнями. Так я записалася на “Вступ до мистецтва: концепти та техніки” (“Introduction to Art: Concepts and Techniques”). 

Воргол за 10 хвилин
“Вступ до мистецтва” дійсно виявився вступом до мистецтва, як теоретичним, так і практичним. Цікаво те, що під мистецтвом малося на увазі саме модерністське та сучасне мистецтво — починаючи від пост-імпресіонізму та сюрреалізму, через концептуальне мистецтво до ландшафтного мистецтва та перформансу. Прослухавши короткі лекції про відомих художників (рідше художниць), треба було виконати домашнє завдання — створити власну роботу у відповідному жанрі.

Курс був розрахований на найширшу аудиторію — його могли слухати всі, незалежно від віку, статусу чи попередньої освіти. У цьому, як ви вже здогадалися, — його головні переваги й недоліки. Переваг досить багато: подібний підхід поставив під сумнів стереотип про мистецтво як “сакральну” професійну діяльність, підвладну лише “талановитим геніям”. Натомість, мистецтво стає грою, способом вираження, доступним і властивим кожній людині.

Так само чутливим був курс і до різних рівнів матеріальної забезпеченості учасників та учасниць: окрім обов'язкового доступу до мережі, знання іноземної мови та рекомендованого фотоапарата/сканера для закарбування у вічності власних робіт та викладення їх в інтернет для оцінки, вимог було досить мало. А використовувати для мистецьких експериментів можна було все, що було під рукою — від старих журналів і ниток до власного тіла. Головне — цікава ідея та технічне виконання.

Що ж до недоліків курсу — брак часу та орієнтованість на широку аудиторію, звісно, призвели до спрощеності. Втиснути біографію та інтерпретації кількох робіт художника чи художниці в 10 хвилин і не зробити їх догматичними одновимірними твердженнями, мабуть, навряд чи можливо. Проте таке спрощення часто має під собою достатньо сумнівний фундамент.

Як навчитися мистецтву?
Отже, навчитися мистецтву, за логікою курсу, просто: достатньо зрозуміти, що таке мистецтво і, наслідуючи відомі приклади, створювати власні роботи. Все добре, якби не “але”, що виникають на кожному етапі. Питання, що таке мистецтво, вирішується ознайомленням з його вибраними зразками та течіями — які часто-густо деполітизуються та нормалізуються. Ось, наприклад, початок лекції про Крісто і Жан-Клод: “Крісто й Жан-Клод — чоловік і дружина. Вони також займаються ландшафтними інсталяціями і працюють як команда з часу їхнього одруження в 1962 р. […] Головні ідеї, що стоять за роботами Крісто й Жан-Клод, — краса та щастя”. Я навіть не знаю, що в цих трьох реченнях гірше. Чи те, що в лекції шлюб ставиться на перше місце, а вже потім, “також”, ідуть власне мистецькі здобутки? Чи краса та щастя, “головні ідеї” інсталяції “Стіна з бочок для нафти — залізна завіса”? До речі, цікаво, що саме цю роботу оминули увагою в лекції. Адже барикада з бочок для нафти, споруджена у знак протесту проти зведення Берлінської стіни, була не тільки політичним висловлюванням, а й нелегальною інсталяцією. Здається, що нелегальне мистецтво є незручною темою для Coursera, яка не хоче “навчити поганому” слухачів і слухачок. Чому ж тоді навчаються на курсі?

Перегляд відео про життя та творчість “зразків для наслідування” — відомих мистецьких фігур — залишає по собі дивний післясмак. Складається враження, що мистецтво створюється здебільшого білими чоловіками (окрім Жан-Клод, у курсі наявні 3 художниці - та 17 художників). До того ж створюється воно саме в Америці (половина “зразків”), або ж, у крайньому разі, західній Європі. Нагадаю, що мова йде саме про сучасне мистецтво. Навіть не ставлячи під сумнів ідею про потрібність певного “канону” (що цілком можна зробити за бажання), можна впевнено сказати, що формування цього канону у “Вступі до мистецтва” виявляє недоліки як сучасної арт-індустрії, так і мистецтвознавства.

Від теорії — до практики.
На відміну від лекцій, практичні заняття здалися менш догматичними — хоча знову ж таки, лише в деяких аспектах. Наприклад, прослухавши лекції про фотографію (а саме про Альфреда Штігліца та Доротею Ланж), потрібно було зробити фотопортрет та перетворити його на колаж. І тут не обійшлося без “цікавинок”: оголеність моделі (будь-якої стадії) була забороненою. Прощавайте, тисячі шедеврів — свобода творчості може перетворитися на самоцензуру, зіштовхнувшись із інтернет-параноєю “освітньої інституції”. Тим не менше, порушення цього правила не мало для мене жодних негативних наслідків - очевидно, що спеціально найнятих цензорів на сайті немає, а спільнота курсу оцінила роботу досить схвально.

Coursera і педагогіка
“Вступ до мистецтва” я таки закінчила. Про що не шкодую: попри певні недоліки, онлайн-курс став стимулом, який допоміг регулярно присвячувати час мистецтву. Після цього курсу я з більшою чи меншою мірою залученості проходила інші. “Мистецький” курс не надто вибивався з загальної системи організації навчання Coursera — прослуховування лекцій, проходження тестів, створення домашніх завдань. Тести, завдання та фінальний іспит складають загальну оцінку курсу, і в кінці учасник/ця отримує диплом про його проходження (з відзнакою або без). І тут у гру включається фінансовий компонент.

З одного боку, Coursera здається відмінною від сучасних університетів, і, в певному сенсі, кроком вперед. Інтернет дає можливість зробити знання більш доступними, незалежними від просторових та часових умов і безкоштовними. Досить часто тести чи іспит є суто формальними — їх можна проходити до 100 разів. Багато залежить також і від людей, котрі створили курс, деякі з них наголошують на важливості саме здобутих знань і досвіду, а не на оцінці (тести — це лише самоперевірка), тим самим ставлячи під сумнів сучасну ідею вимірювання знання.

З іншого боку, на відміну від знань, освіта безкоштовною не є — отримати сертифікат, завірений університетом та з “цифровим підписом”, можна лише заплативши певну суму. Лише такий сертифікат може бути взятим до уваги університетом чи потенційним роботодавцем. І тоді стає зрозумілим саме існування оцінок в кожному курсі Coursera, та розробка механізму відсоткової системи вимірювання знань навіть для таких курсів як “Вступ до мистецтва”. Зрозумілим стає й те, чому Coursera так тримається за “успадкований дискурс” традиційної педагогіки, змішаний з практиками “університету досконалості” [1]. Наприклад, це орієнтація на отримання певного “практичного” результату (на відміну від рефлексії); підтримання ідеї важливості викладацько-учнівської зв'язки — як поділ на “тих, котрі знають” і “тих, котрі не знають”; орієнтація на індивідуальне навчання (на відміну від створення можливостей для колаборації з іншими [2]), і т.д. Подібні засади дозволяють Coursera “ефективно” виміряти індивідуальне знання, і, за необхідності, підтвердити його якість та “високий стандарт” іншим інституціям. Ця схема вигідна як Coursera, яка непогано заробляє на продажі сертифікатів, так і університетам-партнерам, що отримують невелику частину цього прибутку. Вигідне таке онлайн-навчання й іншій стороні - тим, хто прагнуть лише знань, і тим, хто хоче отримати їх не в форматі do-it-yourself, а в форматі all included, “все включене”.

Насправді, варто не забувати, що окрім Coursera існує багато інших онлайн-платформ для обміну знанням — різної тематики, типу та призначення. І не тільки онлайн-платформ: зустрічі в реальному житті так само мають свої переваги. Тому вирішувати, чи обирати щось із наявних варіантів, чи створити власний (само)освітній проект, чи і те, й інше, — тільки вам.

Примітки:

1. “Університет досконалості” - термін, що вживає Біл Рідінгс на позначення нової функції університета в сучасному капіталістичному світі. Детальніше дивіться: Б. Ридингс; пер. с англ. А. М. Корбута; под общ. ред. М. А. Гусаковского. Минск : БГУ, 2009.
2. Оцінювання завдань часто проводиться такими ж учасницями й учасниками курсу, що нібито прибирає фігуру “експерта” з поля зору і створює ілюзію співпраці — проте насправді це аж ніяк не групова робота, оскільки відбувається в індивідуальному та анонімному форматі.

koryd-kult

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676