Право на бібліотеку

ganzhaЛеся Ганжа Історія з ех.ua, як будь-яка справжня історія, дала кожному свій урок. Для когось це передусім свідчення того, що ще не вмерла здатність нас, в цілому досить апатичних, до організованих протестів. Інші наголошують: її варто описувати в підручниках з піару – як влада, маючи достатньо сильних аргументів для суспільної дискусії, виявилася безпорадною в кожній зі спроб публічного захисту – і в блозі Дарки Чепак, і у виступі Володимира Поліщука на прес-конференції МВС. Ще для когось ця ситуація показала, що є можливості захисту свого бізнесу, але – і тут теж велике українське «але» - якщо твій бізнес потрібен своєму споживачеві. Мені ж важливим є ех-урок для культурних індустрій.

Коли почалися атаки на сайти органів влади, я відчула, що знову живу в «самой читающей» країні світу, а не в культурному задуп’ї, де книжка сучасного автора ледь продається тиражем  3 – 5 тисяч, книгарень майже нема, фільмів не знімають, музиканти скаржаться на відсутність квот на радіо, а пояснюється все це бездуховністю мас. А тут раптом виявилося, що людям треба усе це мистецтво – і фільми, і книги, і музика, але якщо за це з тебе не деруть три шкури. Недаремно книжка в СРСР коштувала 20 копійок (маленька, дитяча). Виявляється, що для створення культурного міфу ціна має значення, а обмеження нашої платоспроможності не означає обмеження наших інтелектуальних потреб.

Проте ех – це ж навіть не ціна, а повна її відсутність. Оспівана халява, нібито прекрасна сама по собі, й наділена магічною здатністю підсолоджувати оцет і трохи не перетворювати воду на вино. Проте цього разу я би не зводила все до «ви захищали право на шару». Бо навколо нас багато іншого на шару – канал «Інтер», приміром, газета «15 минут», безліч інтернет-сайтів. Закрийте будь-що – і подивіться на хвилю народного гніву. Бодай в оптичний приціл... Викликало? А от закриття ех – так.

Його любили попри примітивний дизайн, відсутність промо, навіть попри рекламу, яку, взагалі-то мало кому вибачають. Можливо, тут і є те, про що треба думати, замість сперечатися, що не кожна книжка в СРСР коштувала 20 копійок і що середня ціна на книги в Україні співмірна із цінами на книжки в СРСР: на ех.ua  ти отримував те, що треба; тоді, коли треба, і в тій кількості, як тобі хотілося – 5 серій підряд і без всяких заморочок на теми слотів та 15-хвилинних перерв на рекламу.

Я не знаю, про які надприбутки мріють телевізійні менеджери, але витримати 15 хвилин реклами неможливо, на відміну від дешевого дизайну ех. Я вже рік, як відключила кабельне телебачення. Бо не треба: ех.ua  забезпечував мене всім тим, що я би хотіла мати від телебачення. А це не танці, не пісні, не ігри, хто довше простоїть на голові, не безграмотні титри на російських кінах і не виснажлива реклама. Великий телевізор віддали – бо займає забагато місця, лишили маленький: заради новин та й то, сподіваючись на кращі часи. Мабуть, телеменеджер може з цього зробити якийсь висновок. Якщо захоче.

Багато місця займає не тільки телевізор. Зрештою, ми всі захистили право на бібліотеку. Я не хочу купувати всі диски і книги, які я хочу подивитися (послухати, прочитати). По-перше, книжка, яка коштує плюс-мінус 100 грн (наголошую, це не є середня ціна на книжку в Україні, але так сталося, що так коштували книжки, які були потрібні особисто мені) і ліцензійний диск за такі ж гроші – це дорого. Іноді дорого непропорційно, враховуючи обсяги моєї зарплати, не кажучи вже про зарплати вчителів, лікарів і менеджерів середньої ланки. Це скільки – 2 тисячі? Півтори? Три? Буває чотири? Я не розумію, як на це жити взагалі, а ще й купуючи книги. Диски з фільмами. І квитки на вистави теж (хоча зараз ми ніби й не про це).

Але ж – скажуть мені – папір, але ж поліграфія, але ж ті самі авторські права... Відпускна ціна у видавництві 30 грн – куди вже дешевше, сперечається зі мною український видавець. А ще є редактори-коректори, яким треба платити зарплату, і газ-світло в офісі. А потім торгова націнка – причому тут ми, розумієте? Я розумію. Навіть не сперечаюся, тільки хочу завважити – і це по-друге – що мені по-перше, не треба паперу або диску. І твердої палітурки, і красивої коробки. Я не хочу все це потім зберігати – в мене маленька квартира, без басейну, їдальні і гардеробної. І там повно інших прекрасних книжок. Я не певна, що захочу залишити й оцю, нову. Або цей щойно куплений диск. В мене і так всі диски зберігаються в кляйстерах, а пластмасові коробки і красиві картонки давно на смітнику. 

А ще: це тільки в мене антресолі забито вінілом, який нема на чому слухати, а викинути шкода? Це тільки я, сумно зітхаючи, викидала плівкові касети, які колись були мені безцінними?

Але справа навіть не в тім: я більше не хочу накопичувати, бо скоріш за все, не буду це перечитувати чи передивлятися. І навіть не відмазуватимусь, що не буде часу – не захочу. І я хочу, щоб в мене був шанс не хотіти і забути. А не розуміти, що я зробила інвестицію в дорогий, бо не призначений для одноразового використання, продукт. А навіть як дворазовий він мені здебільшого не знадобиться. Мені треба фільм на один вечір, а не біблія на пергаменті, написана вручну для багаторазововго перечитування довгими зимовими вечорами. Хоча б тому, що така біблія в мене вже є.

Файлообмінник дає мені можливість не тільки забути про існування книжки чи фільму, але і згадати, зайти на сайт, і раптом передивитися фрагмент, переслухати один трек з альбому, нагадати цитату.

І – це теж важливо – мені не треба нікуди за цим іти. Не треба чути розмов про відпускну ціну і торгову націнку. Шукати книгарню і шукати в книгарні. Зрештою, час зрозуміти, що ось вона – закономірна реакція на проблеми дистрибуції, на які скаржилися усі культурні індустрії. 

Якщо підсумувати: ех виявився ідеальною з усіх існуючих моделей донесення контенту. Там є все, що тобі треба, але воно не відбирає у тебе ані життєвого простору, ані матеріального ресурсу. Мистецтво дає тобі жити з ним зручно.

Раз модель ідеальна, то культурним індустріям треба думати, як її використати. Конструктивно – це шукати шляхів монетизації в дигітальному світі, а не мріяти про повернення до епохи Нестора-літописця і лаяти своїх споживачів за бездуховність. І знову-таки, якщо говорити про правду споживача, то мені була би зручною передплата: я не знаю, чи це має бути 100 грн на рік чи 100 грн на місяць, бо тут я зацікавлена сторона. Але точно знаю, що вона має бути невеликою. Хай це буде бонус, зашитий в оплату будь-якого розширеного інтернет-пакету. Приміром.

Головне почуйте: я готова платити і готова обговорювати, як і скільки. Однак  точно знаю, що це не має бути 15 грн за скачування, як продає електронні права на свої видання одне з українських видавництв. Бо це неймовірно великі гроші на цьому ринку. 

Але ж поки є ех, кажуть мені, піратський ех, то ніякий нормальний файлообмінник не зможе постати. І цей аргумент видається мені слушним. Хоч як би неприємно це було чути власникам ех, але мені все одно, як називатиметься файлообмінник «наступного покоління», на якому буде все, що мені треба, за мінімальні для мене гроші, і який залагодить усі питання з правовласниками, бодай українськими.



Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676