Мікрополітика іншої чутливості

chervonykОлена Червоник
Цей текст є певною реплікою щодо головних питань першого круглого столу “Пожива для розуму”, організованого PinchukArtCentre спільно з Фундацією Центр Сучасного Мистецтва, що відбувся 13 грудня. Заявлена тема “Митець і суспільство: ступінь активності художників у соціально-політичному житті” спровокувала низку запитань. Головних було два: що є мистецтво й що є митець, – загальні, основоположні теоретичні конструкції, які, в принципі, можна обговорювати.

Першій дискусії не вдалося втриматися у вузькому визначеному просторі обговорення соціально-політичної заангажованості митця. Але я зовсім не вважаю таку зміну фокусу недоліком. Ситуація є радше симптоматичною для стану критичної думки в царині сучасного мистецтва в Україні, де аудиторія не готова розмовляти про деталі, не розібравшись із фундаментом, на який ці деталі нашаровуються.

Під час зустрічі прозвучала думка, що питання сутності мистецтва та ролі митця настільки розлогі, що практично не піддаються визначенню. Я, одначе, зовсім не вважаю, що теоретична фрустрація – єдине, з чим ми можемо наблизитися до визначення значимості мистецтва та позиції митця. На ці питання не можна знайти однієї універсальної відповіді, але їх цілком успішно можна проговорювати в певній системі координат. В такому разі вони набувають абсолютно чіткої форми.

Я хочу запропонувати систему координат і ті визначення, якими я послуговуюсь у своїй критичній і кураторській практиці. В жодному разі не наполягаючи, що ця система є єдино можливою, я припускаю існування інших теоретичних конструкцій. Наразі мої міркування щодо визначення сутності мистецтва мають психоаналітичне підгрунтя, яке видається мені найбільш теоретично продуктивним сьогодні.

Психоаналітична теорія базується на тому, що людина народжується з певними нестачами, котрі й зумовлюють її розвиток. Одна з таких нестач - це нездатність осягнути свою цілісність без допоміжних засобів. Наприклад, ми бачимо своє тіло тільки частково. Ми ніколи не зможемо побачити свою спину або потилицю без дзеркала. Це стосується й загального вигляду: зрозуміти свої пропорції чи свій зріст можна, тільки подивившись на себе збоку чи навіть більше – порівнюючи себе з іншими. Людина вчиться розуміти свою цілісність через відчудження, сприймаючи себе як Іншого, на якого вона дивиться у дзеркальну поверхню.

Допоміжні засоби потрібні не тільки для розуміння своєї фізичності. Те саме стосується всього, що створює людина, й усіх зв'язків, які вона вибудовує, тобто це стосується й плану культури. Світ постає перед нами як нескінченна потенційність, яку ми можемо охопити лише частково, бо ми маємо обмежені й кінечні канали сприйняття, з якими ми підходимо до безкінечності. Ми чуємо звукові хвилі тільки певної частоти, тому що наше вухо побудоване певним чином. Ми вичленовуємо тільки певні віддтінки кольору зі світлової хвилі, бо наше око має визначені параметри сприйняття. Наша тілесність обмежує нас.

Світ є значно ширшим і складнішим, ніж ми можемо собі уявити. Осягнення світу – сізіфова праця, яка ніколи не буде завершена. Як ми концептуалізуємо навітъ ті маленькі кавалки реального, котрі здатні вхопити? Нам потрібне метафоричне дзеркало, інструмент рефлексії, який дозволяє відсторонитися та проговорити хоча б якусь частину ствіту.

Мистецтво є саме таким дзеркалом. Це той механізм, який демонструє нам самих себе чи нас такими, якими б ми хотіли бути. Це засіб орієнтації, який визначає наші координати у світі. Мистецтво ніколи не було додатковим, несуттєвим, навіть в його найдекоративнішому вимірі. Воно ніколи не було лише примхою чи забаганкою. Здатність до рефлексії така ж істотна функція людини, як необхідність їсти, спати чи дихати. Бо без розуміння того, як ми будуємо зв'язки зі світом, ми б ніколи не змогли б їх, власне, збудувати.

Що має відрефлексовувати мистецтво? Чи має воно показувати нам те, як ми споруджуємо соціальні зв'язки? Безперечно, так. Але чи має соціально-політична проблематика бути єдиною легітимною темою мистецтва? Безперечно, ні.

Вектор взаємодії «людина-людина» в публічній сфері (саме так я окреслюю соціально-політичне) – далеко не єдиний параметр нашого перебування в світі. Є ще взаємодії в приватній сфері між батьками та дітьми, між друзями, між коханцями, які коли й визначаються суспільною ідеологією, то лише опосередковано. Є наша фізичність і сексуальність, робота нашої пам'яті й інших психофізіологічних процесів, наше ставлення до невідомого в його науковій і релігійній полярності, наше відчуття руху та простору– існують ще тисячі аспектів того, що окреслює нас як людей.

Тут у своїх міркуваннях я наближаюсь до небезпечної позиції, яку спостерігаю в українському дискурсі сучасного мистецтва: тільки соціально-політична заангажованість митця є продуктивною художньою дією. Усе решта розглядається як порожня естетизація або занурення в несуттєве. Мовляв, в Україні так нагальна потреба покращення соціального та політичного клімату, що звернення уваги на будь-що інше відволікає від праведної боротьби за справедливість. Але насправді проблема українського суспільства в тому, що змінення однієї політичної сили іншою не дасть жодних конструктивних результатів, що й засвідчили події 2004 року. Це просте перетасування бінарних опозицій, що відрізняються лише вищою чи нижчою точками на вертикальній площині влади й ніяк не відрізняються своїм фундаментальним ставленням до світу.

Вже давно постала потреба докорінно змінити ментальність – водночас із розмовами про безпосередній політичний активізм слід розмовляти про мікрополітику формування іншої чутливості до світу. Мистецтво тут постає абсолютно наріжним механізмом такого формування, але для цього слід розширювати коло й тематику художніх практик, що стосуються усієї повноти буття, а не лише соціально-політичного. Треба припинити розглядати митця лише як безпосереднього чи навіть опосередкованого революціонера. Розширення ролі митця й мистецтва загалом, а не вузькоглядне фокусування на одній проблематиці, як не парадоксально, й має здатність призвести до ментальної революції.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676