Культурний транзит

Prudenko 21-23 жовтня 2011 року у місті Люблін (Польща) відбувся Конгрес культури Східного Партнерства. Місто, яке європейці і самі поляки називають «східною заставою», перетворилось на місце зустрічі Східної і Західної Європи задля вирішення питань щодо інтеграції Вірменії, Грузії, Азербайджану, Білорусі, Молдови і України в Європейський економічний і політичний простір.  Особливістю цієї зустрічі стала пропозиція обрати головною стратегією інтеграції культурну сферу діяльності людини.

Українські митці, освітяни, перекладачі, культурні активісти, представники будинків культури і міської влади долучилися до спільного обговорення питання «бути чи не бути? …культурними і європейськими».
 
Як виявилося, європейці готові ставити питання, але не завжди - чути на них відповіді, готові допомагати, але без чіткого розуміння того, де найбільше болить, готові благодіяти, інколи розбещуючи і без того безвідповідальне, утриманське суспільство.  

Європейська комісія називає програму Східного партнерства «історичним шансом» для країн Східної Європи та Кавказу, пропонуючи «зменшити економічну і соціальну прірву між Євросоюзом і його східними партнерами. В іншому випадку на перший план можуть вийти політичні і громадські сили, що неминуче відобразяться також і на Заході» (Радослав Сікорський, Міністр закордонних справ Республіки Польща). 

Маючи досвід підтримки країн басейну Середземного моря (програма Euromed Heritage), ЄС продовжив свій поступ на Схід. Ще від 2004-2007 років країни Вишеградської групи (Польща, Чехія, Угорщина і Словаччина), Прибалтики (Литва, Латвія і Естонія), а також Німеччина лобіювали створення спеціальної програми підтримки для своїх найближчих сусідів. Від 2008 року цей проект починає активно розвиватися з подачі міністрів іноземних справ Польщі і Швеції.

Поняття «культура» стратегічно розсудливо стало визначальним для європейської ініціативи загалом і для Конгресу культури Східного Партнерства, проведеного у Любліні минулого тижня зокрема. Під час Конгресу учасники могли працювати в чотирьох головних секціях: «Культура і освіта», «Культура і незалежність», «Культура і співіснування» та «Культура і розвиток».

Авторка цього тексту стала панелісткою-доповідачкою на секції «Культура і освіта». Перше здивування від роботи у секції - непропорційна присутність представників Східної і Західної Європи. По-перше, поруч із учасниками з Франції, Іспанії, Македонії, Сербії та Польщі із країн Східного Партнерства були запрошені тільки Україна і Грузія. Показово, що на другий день роботи секції представники Сходу і Заходу розділилися, розробляючи стратегії розвитку освіти у країнах СП окремо.

По-друге, як виявилося, найзацікавленішими у зміні маркування з «СНД» на «СП» є українці, які разом з поляками становили домінантну кількість учасників Культурного Конгресу.

Надихнувшись на відкритті Конгресу відвертою доповіддю (слід сказати, найтверезішою і найменш дипломатично-бюрократичною) своєї співвітчизниці, культурної активістки і перекладачки зі Львова Ірини Магдиш, я намагалася проговорити певні проблеми, до яких мають бути готові по обидва боки кордону ЄС. Власне, йшлося про адміністративний і теоретичний рівні української освіти та потенційні проблеми, що можуть виникнути у цьому контексті при співпраці країн ЄС та СП. Однак конкретні питання виявилися менш цікавими, ніж загальна стратегія розвитку, розроблена учасниками із Західної Європи для членів СП. Саме вона лягла в основу публічної презентації підсумків роботи секції.

Інші ж секції, навпаки, настільки перейнялися проблемами однієї з країн СП, що розробили довгостроковий план її культурного й економічного розвитку. Однак презентація результатів цієї секції викликала в мене аналогії із подіями культури пізнього Середньовіччя з її інтенціями звільнення Гробу Господнього з рук невірних.    

Така позиція дистанційованого альтруїзму ще раз доводить раціональність думки, яка останнім часом дедалі активніше лунає з вуст культурних активістів: для країн Східної Європи доцільнішим буде обмін власними стратегіями розв’язання схожих проблем. І найпродуктивнішою формою підтримки з боку ЄС у цьому випадку може стати підтримка мобільності представників культурної та освітньої царин між самими країнами СП, фінансування конференцій, семінарів, круглих столів і колоквіумів, на яких можна обговорювати подібні питання.  
 
Хоча, безумовно, досвід певних країн ЄС може бути доцільним для деяких країн регіону, пов’язаних історією та культурною спадщиною. Частково для України в цьому розумінні може бути корисним аналіз досвіду останніх десятиліть Польщі, Угорщини та Румунії. 

Тож ЄС має передовсім обрати один з можливих варіантів стратегічного розвитку «культурної програми» Східного Партнерства: 1) створити власні моделі культурного (політичного, економічного) розвитку для країн СП, які можуть виявитись штучними, створеними без розуміння реальної ситуації; 2) дати можливість країнам СП створити внутрішній культурний альянс, допомагаючи в певних ситуаціях, де західний зразок може спрацювати (що в будь-якому разі вимагає попереднього прискіпливого аналізу ситуації).

Однак найперше, здається, варто з’ясувати, чи хотіли б зазначені шість країн входити до подібного об’єднання, а згодом – створити інтернет-форум, де можна обмінюватися думками відкрито. Обговорення цього тексту може стати таким приводом.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676