В дзеркалі Марини Абрамович

© Валерій Лєдєнєв/artgiude.ru 222 "Точка контакту" (1980). Реперформанс. Пьотр Армяновський та Марина Руденко На початку жовтня «бабуся» перформансу Марина Абрамович провела тренінг для учасників її виставки у московському Центрі сучасної культури «Гараж». Тренінг мав відбуватися на природі без їжі, розмов, цигарок і сексу. За чутками, для цього готували підмосковну дачу Романа Абрамовича. Але все відбувалась у виставковому просторі «Гаража». Марині допомагали учасниці виставки в нью-йоркському Музеї сучасного мистецтва, професійні танцівники Лінсі й Ребекка. Учасниками тренінгу були танцівники, актори, художники, у більшості молоді люди до 25 років.  Спочатку було 45 учасників, чотири з яких українці.

Марина Абрамович скасувала вимогу голодування, бо, на відміну від природи, місто забирає енергію, а не надає.  Нас годували вегетаріанською їжею тричі на день. Це був суп, рис з сочевицею, кедрові й грецькі горіхи з медом. Процес поглинання їжі також був елементом тренінгу -  ми їли з чорними пов'язками на очах,  якнайповільніше, ретельно пережовуючи, відчуваючи як їжа торкається язика, щік, зубів, як вона змінюється від роботи щелеп й йде далі. 
 
Під час тренінгу для створення приємного й корисного запаху в кутках парували на електроплитах 2 казани з ромашкою й шальвією. В іншому куті стояла камера, яка транслювала все, що відбувалося в нашому просторі, на стіну центрального холу «Гаража». Поряд, за білою смугою, розташовувались лави з глядачами й охоронцем. Тренінг був відкритий для спостереження для всіх бажаючих. На нас постійно хтось дивився, але то був наче інший світ. Ми не розуміли, як це людям може бути цікаво, наприклад, як ми годину пишемо свої імена.
 
Але й не всі з учасників розуміли, навіщо вони це роблять. Марина пояснювала, що бути художником – це не найкращий шлях для тих, хто хоче бути багатим й відомим. «Я займаюсь мистецтвом перформансу 40 років й лише останні 10 мене пізнають й запрошують. Я закликала всіх, кому це не потрібно, не гаяти свій час». Восьмеро людей дослухались до неї і пішли. Але був рух і в зворотному напрямі. Одна з глядачок, яка спостерігала за тренінгом перші 2 дні, побачила, що ряди «тануть» і приєдналась до нашої команди.  
 
Протягом 5 днів з 10.00 до 21.00 ми займались вправами на концентрацію, дихання,  фізичний розвиток. За словами Марини, найголовніше для перформера – це сила волі, але оскільки ми будемо виконувати реперформанси протягом двох місяців, то мусимо мати добру фізичну форму, знати власне тіло та його можливості.
 
«Чим гірше – тим краще» - найчастіша фраза, яку повторювала Марина Абрамович під час тренінгу.  «Біль – це ілюзія. Наша свідомість досить дивна. Якщо в вас виникне відчуття, що ви впадете без тями, то дозвольте собі це й таке відчуття пройде»* -  ділилась досвідом «бабуся» перформансу - «наше тіло – наче жбан енергії, воно має бути максимально розслабленим під час перформансів. Енергія має рухатись без перешкод. Але попереджую, що відчуття болю не зникне. Ми мусимо зробити його мінімальним -  зручне взуття, одяг, підлога, відвідувачі, але він все одно буде накочуватися хвилями. Головне  пам'ятайте, що біль піде». «Зазвичай у житті ми постійно рухаємося, кудись біжимо, а якщо довго перебувати у стані нерухомості можна зрозуміти світ глибше». «Існує тільки зараз. Минуле – це наша пам'ять, майбутнє – фантазії. Під час перформансів ви маєте увійти в стан, де часу не існує, інакше, якщо ви чекатимете кінця – це будуть тортури».
 
Перша спроба нерухомо дивитися в очі незнайомому партнеру по тренінгу  тривала півгодини. «Якщо в вас будуть текти сльози, з носа, щось чухається, дозвольте цьому відбуватися, нехай ллється. Не втрачайте контакт». Все було, як описувала Марина. Через 5 хвилин почали накочуватися сльози, ще за якийсь час зводити м'язи, дехто мав галюцинації наче від легких наркотиків. 
 
Наступний ранок Марина почала зі слів «сьогодні ми поговоримо про гівно. Гівно -  це дуже важливо». Йшлося не про невдалі спроби завмерти протягом півгодини, а буквально про людські відходи. «Європейці зазвичай ходять у туалет у воду, тож не бачать свого калу, а за ним можна багато зрозуміти про свій стан». «Зранку вся енергія й рідина підіймається вгору, тож якщо ви не позбавились власних відходів до світанку сонця, то заповнюєтесь ними на увесь день. Тож одна з головних моїх порад вам, дорогі – какайте до світанку. Я знаю по собі – це важко, але можна прокинутись, зробити діло й знову лягти спати. Ви самі здивуєтесь змінам». 
 
Марина Абрамович надає великого значення кольорам та формі. «Як ви думаєте чому чаклуни мали конусні капелюхи? Бо така форма концентрує енергію космосу й передає її людині».  Також Марина цікавиться цілющими властивостями магнітів. Вона сконструювала різнокольорові  капелюхи, пов'язки на очі, й навіть простирадло з магнітами. Ми мали змогу перевірити «магічні» ефекти, не рухаючись протягом години.  Хтось відчув покращення, комусь, навпаки, було зле. Але потім у вільний час багато хто самостійно одягав капелюхи й пов'язки на очі. 
 
«Я розумію, що дехто з вас можуть зараз відчувати злість. Я дам пораду, як з цим боротися. Якщо відчуваєте, що злитеся, кілька разів глибоко вдихніть та видихніть, а потім затамуйте подих й тримайте якомога довше, коли вже по-справжньому відчуєте, що більше не можете, глибоко вдихніть. Й ви забудете, чого взагалі злилися.  Якщо хтось на вас лютий и виплескує свої емоції, то теж є один простий спосіб. Ввічливо попрохайте цю людину зробити дрібничку – помінятися з вами місцями у просторі. Так, наприклад, просто пересісти на стільці один одного значно зменшить агресію».
 
Серед інших вправ була «стоп-вправа» Георгія Гурджиєва. «Зазвичай ми готуємось побачити себе в дзеркало, може й неусвідомлено, але знаємо - зараз буде дзеркало й робимо своє обличчя таким, яким хочемо його бачити. А ми то буваємо різні». Протягом тренінгу Марина та її асистентки несподівано підносили дзеркало до учасника. Завданням було не змінювати вираз обличчя й прийняти себе таким, як є. Але особливо дівчата скаржились, що бачили дуже неприємні фізіономії. 
 
Були в нас й голосові вправи тибетських монахів – протягом спочатку 5, а наступними днями 10 хвилин лежачи на килимку для йоги з заплющеними очима видавати звук У, О, А, Е, М та  відчувати вібрації у відповідних чакрах/частинах тіла – статеві органи, живіт, серце, горло, тім'я. Увечері здавалось, що минув не день, а тиждень. Але зранку прокидаєшся на світанку й хочеться летіти на тренінг. Навіть московські затори не псували гарний настрій та бадьорість. 
 
Не хотілось думати, що майстер-клас закінчиться. Останнім подарунком від Марини Абрамович була «золота куля», рецепт якої Марина отримала від тибетських монахів, - куля з тертих горіхів, перцю й меду, обгорнута у справжнє сусальне золото. Золото покращує роботу мізків. Воно повністю розщеплюється у шлунку й назавжди залишається в організмі.  «Вам не вдасться посрати золотом» -  пожартувала перед прощанням Марина Абрамович.
 
* майстер-клас відбувався англійською з перекладом на російську, тож цитати неведено не дослівно
 
Пьотр Армяновський народився 1985 року в Донецьку. Освіта вища, технічна. Починав творчу діяльність у студії камерного театру "Жуки". Займається перформансами, театром і кіно.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676