Чи може геній бути негідником?


Так запитали мою викладачку в Львівській академії мистецтв стосовно Модільяні, який змінював жінок "як рукавички". Відповідь була "однозначно так, і взагалі, який стосунок має любовне життя до таланту?". Реакція не менш наївна – варто згадати лише підстаркуватого Пікассо з його фантазіями на тему бика чи художника і моделі.
Однак із сучасним мистецтвом авторське Я стає ще ближче до його/її роботи, чи через особистий статус селебріті, чи, як писала Лада Наконечна в одному зі своїх прес-релізів, тому що "художник передусім громадянин". І якщо художник чинить щось анти-громадянське – наприклад, ґвалтує жінку – чи перестає він бути для нас художником? 

Це запитання – не абстрактне. Мова йде про росіянина Іллю Трушевського, який нещодавно зґвалтував дівчину. (Подробиці – тут.) Реакція на цю подію виявилась дуже показовою – культура насильства у всій красі (хто б дивувався). Апогеєм стало присудження Трушевсьому премії "Моральна підтримка" від Винзаводу, з ініціативи Ніколая Палажченка. Колегами по премії стали Артьом Лоскутов (організатор чогось типу художніх флешмобів – монстрацій), арештований за зберігання маріхуани, Ян Пищіков (в’їхав машиною в галерею Stella Art Foundation у рамках перформансу Global Crisis) та Андрій Єрофеєв, куратор виставки "Заборонене мистецтво-2006". 

Мотивація Палажченка виглядає більш ніж дивною – він закликає розділяти професійну діяльність і те, що виходить за її межі, водночас підтримуючи Єрофеєва, який потрапив під слідство саме за свою роботу, і Трушевського, з його особистою розпущеністю і відчуттям вседозволеності, навіть упевненістю у праві на насильство.

Крім патріархальності та дрімучого сексизму і суспільства, і художнього середовища, цей випадок змушує ще раз задуматись про соціальну роль художника та мистецтва. Якщо ми визнаємо за останнім суто естетичну функцію постачання елітарних символічних товарів, відчужених і від свого автора(ки), і від контексту – як красива ваза – тоді справді, яка різниця? Якщо ж ми бачимо художників як соціальних робітників, які добровільно беруть на себе справу професійного громадянства – тобто практикування залученості у суспільне життя, переживання й артикуляцію підвищеної відповідальності за спільні проблеми – тоді до якої міри обліко морале художника, переконання чи політичні погляди стають невід’ємними від його/її діяльності? Іншими словами, де межа між мистецтвом і приватним життям?

Питання на перший погляд непідйомне. Однак якщо порівняти останні події – справа Трушевського / справа Володарського, підпал невідомими галереї Гудімова / наїзд Яна Пищікова на Stella Art Foundation, то ця межа насправді добре помітна – між символічною дією, яка має на меті артикулювати певну проблему і відбувається у публічній царині, з повним прийняттям на себе відповідальності за цю символічну дію, і злочином, здійсненим у приватному житті заради власної вигоди, з впевненістю у безкарності. 

То як ми надалі сприйматимемо професійну творчість Іллі Трушевського, знаючи, що він вчинив злочин? Художник, особливо якщо ми визнаємо за ним роль соціального агента, а не цехового майстра, усе ж відштовхується від особистого досвіду і позиції – і якщо цією позицією є насильство і безвідповідальність, то художній продукт такої людини стає, для мене принаймні, не мистецтвом, а "вазою", зробленою негідником.



Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676