Про право бути українцем


Ну, давайте поговорім, але відчуття таке, що я мав би перейти на язик автора, щоб medium не шкодив message(у), тобто, щоб не викликати почуття “брєзглівості” у “інтернаціоналіста”. Може і коло асоціацій, якими він оперує, тоді б трохи розширилося. 
Велика доза авторського осуждєнія прив’язяна до цитат із двох російських класиків. Не сподобалося йому цитата з Сорокіна про “землейобів”. Цитувати його мені автор заборонив із категоричністю “худсовєта” зразка 1970–х: “внє контєкста” - і все тут. Тонкому семантику Кадану не зашкодило б подумати про те, що інтерконтекстуальність є природою цитування. Тоді може б і помітив, що риторика “про брудні портянки” була винайдена не мною і не віртуальними ксенофобами, а віце-спікером російського парламенту Жиріновським. Там, правда, йшлося про “сапогі”. А в сапогах у русского солдата що? Автор, я так розумію, в радянській армії не служив... Добре хоч у соцреалістів повчитися встиг. Шкода тільки, що потрапив на період їхньої національно-патріотичної мутації.

На жаль, окрім ідеологічних кліше його викладачів, звинувачень у ксенофобії, посилань на тих же недолугих професорів його альма матері та нездійснених погроз з боку “нєізвєстних националістов”, автор нічого про ним же запропоновану тему так і не сказав. Шкода, звичайно, що Кадану не пощастило з освітою. Якби вона була іншою, то й асоціативне коло у нього було б ширшим. 

Ну що ж, дубль два... Націоналізм тепер вже не нацизм, але все ж таки ксенофобія. І на тому дякую. За Вебстерським словником, ксенофобія, стверджують, що це - взагалі не держава, прямим текстом закликають її розколювати і системно формують образ України як ворога, а українця як хитрого жлоба, – я на це реагую як громадянин європейської країни. До чого тут ксенофобія? І хто такий “срєднєстатістічєскій националіст”? Винахід закомлексованої уяви автора? Чи, може, він соцопитування проводив?

Українофобію Кадана найкраще видає речення “какие-то националисты нацарапали на входе на выставку [Браткова] что-то про “нікчемне мистецтво”. Зауважте, що не конкретні, а “какіє-то”. Цікава категоричність, з якою він доходить висновку про авторів напису. Чому написали це саме націоналісти? Там був підпис?  Ні. Просто Кадан асоціює українську мову з націоналізмом: раз українською мовою – значить націоналіст. Хотілося б знати, як почуває себе особа, в якої українська мова викликає асоціації з націоналізмом і ксенофобією, представляючи Україну на міжнародному рівні?

Тепер про “внєшєго врага”, якого я в підзаголовку “нє замєтіл”, і без якого “Патріотизм” Кадана втрачає сенс. Бєляєв-Гінтовт мені не “враг”, а просто паршивий художник, пусте місце. Цікавий не він сам, а той факт, що, попри свою недолугу кітчевість, він був нагороджений головною премією Росії

Йдеться не про самого художника, а про фашизм як явище, що підтримується на офіційному рівні. Уявіть собі щось подібне на конкурсі Turner Prize... Кому ж тоді потрібен цей “ворог”? Чи не самому Кадану, як підзаголовочний протез для кульгавого “Патріотизму”? Ну і для того, щоб порівняти мене з недолугим фашистом на букву Г. Головне ж “заклєйміть”. Не знаючи робіт. Клєйміть, звичайно, простіше, ніж аргументувати свою позицію. 

До речі, у своєму тексті я коментував роботи художників не за рангом, а за якістю. А щоб виставка не була політкоректною грою в пісочниці, вважаю, що потрібно було включати увесь спектр явища, на репрезентацію якого вона претендує. Уявіть собі виставку про афро-американську ідентичність без згадки про Ку-Клукс-Клан... Фашизоїдним уродцям з офіційною підтримкою я б теж мікрофона не давав, але факт такого симбіозу мав би бути критично обговорений. А так виходить, що “слона то я и не приметил”. І де, все-таки, націоналізми систематично замовчуваних ідентичностей?

Про позицію: Коли бачу фашизоїдну агресію проти моєї ідентичності, вважаю за потрібне, принаймні, не мовчати. А Ви, пане Кадан, в цей час стаєте в позу страуса і “отстраньонно” приколюєтеся з патріотизму та “потреби в зовнішньому ворозі”. “В упор нє замєчаєтє”. Зрозуміло, до певного моменту це зручно, але тільки до певного моменту... 

І ще про нюанси поз і генезу художника Кадана. Про його “позицію” я чув ще в грудні 2004-го від тодішнього директора ЦСМ Сороса Юрія Онуха. Я приїздив на Майдан і заходив до ЦСМ Сороса, куди Онух тоді запросив студентів, придумавши їм “бренд” репрезентувати революційну Україну. Поки націоналісти мерзли на Майдані, “інтернаціоналіст” Кадан розробляв тактику маркетингу бренду революції в теплому Соросі. А тепер приватизує “публичное пространство посторанжевой Украины”. Нє брєзгуя.

А тепер про себе, оскільки Кадан мене згадав аж 34 рази. В 1989-му я поїхав не з України, а з СССР, а конкретніше – з Москви, де жив з 1983-го. Я не “правий”. Скоріше, ліберал лівіше від центру. Ярлики на те, що роблю, не вішаю. Не моя це справа займатися маркетингом. Роблю арт з того, що мене хвилює чи цікавить, як, наприклад, українська культурна ідентичність. Як це не парадоксально, почалося це тоді, коли я вже був у Канаді

Коли в 1991-му Україна стала незалежною, я вперше відчув, що у мене є своя країна. Зацікавився тим, що це насправді таке. Почав багато читати і зрозумів, що того, що в країнах з устаканеною ідентичністю називається культурним каноном, у нас з причини колонізованості немає. А те, що було, вважається російським. Нам залишалася шароварщина – фолькроризований ерзац культури, що культивувався совком, бо був декоративним, а відтак - безпечним. Почав розкопувати і вписувати в контекст сучасного мистецтва. З цього вийшли роботи “Artist as Politician: In the Shadow of the Monument” (Художник як політик: У тіні пам'ятника), живописна серія “Glare” (Блиск), проекти “Cradlе” (Колиска), “Kyiv Classical” (Київський класичний) та ВІН, який був реалізований в Києві, Варшаві та п’ятьох містах Канади.

Про ці роботи багато писали в арт-журналах і вони увійшли до університетських програм, зокрема й тому український авангард тепер в Канаді, Штатах, і до певної міри в Європі, вже не “Russian”. От такий я націоналіст. А якщо Вам як “інтернаціоналісту” від цього стає “брєзгліво”, то хоча б подумайте про те, що, якщо Вам колись доведеться виставлятися в Новому світі як “українському художнику”, то Вас вже не будуть перепитувати чи Ukraine is Russia. І асоціювати Вас з акваріумом шароварного гетто діаспори теж вже не будуть.

І, нарешті, про хуторянство і глобалізацію. Автор пафосно заявляє: “Ми здесь живём... Полатайко живёт в Ванкувере.” Помітив територію і погрозив пальчиком, щоб не повадно було “іногороднім бєз пропіскі” заходити на його хутір. Приватизував Україну. То хто ж тут насправді ксенофоб? І чи погодиться на таку хуторизацію сама Україна? 

А щодо того, що це “не моє”, то не Вам, Кадан, давати мені дозвіл бути українцем.


Ця дискусія почалась від тексту Тараса Полатайка "Між ідеологією та ідентичністю" і продовжилась відповіддю Нікіти Кадана "Поговорим о национализме?".


Тарас Полатайко - український художник, який від 1989 року мешкає в Канаді. Закінчив Moсковський державний Строгановський університет і Університет Саскачевану, Канада . Представляв Україну на 25 Бієнале в Сан Паулу («З висоти пташиного лету») і Бієнале Інчін, Південна Корея, 2009 («Київський класичний», «В землі головорізів»). В Україні робив проект «ВІН» (ЦСМ, 1999), брав участь у проектах «Бренд українське» (2001 рік, куратор Юрій Онух) та «АУТ» (2010, куратор Тетяна Гершуні). Професор Лесбриджського Університету, Канада.
Вибрані персональні виставки: 
VOLTA 5: Age of Anxiety, Базель, Щвейцарія (куратори Том Мортон, Адам Будак, Джаспер Шарп, Стефані Сміт, Крістоф Досвальд; представляв галерею Пріска Юшка Файн Арт, Нью-Йорк)), 2009; 
«Скотома»,  галерея Пріска Юшка Файн Арт, Нью-Йорк, США, 2009;
«Омани» , Музей Сучасного Мистецтва Монреаля, Канада, 2005;
"Індивізуали", Фундація Антоні Тапієса, Барселона, Іспанія, 2003;
"ВІН", Центр Сучасного Мистецтва "Замок Уяздовський", Варшава, Польща, 2000;
"Кріт", Музей Сучасного Мистецтва Канади, Торонто, Канада, 1997.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676