Фемінізм 2.0


Цей текст я хотіла приурочити до 8 березня, але не думаю, що він втратив актуальність. Останнім часом в українському сучасному мистецтві (яке поволі легітимізується в якості просто «нормального» мистецтва) стали популярними рейтинги та історичні виставки, які демонструють класичну «скляну стелю» - чим вищий рівень символічної ієрархії, тим менше жінок. Приховані структури гендерної дискримінації поки не ставали предметом обговорення у художньому дискурсі, і я б хотіла підняти це питання на поверхню.
Якщо розглядати участь жінок у помітних подіях і художніх колективах, дискримінація за статевою ознакою не особливо відчутна – у групі Р.Е.П 4 художниці і 2 художники, у групі SOSка - 1 художниця та 2 художники. До шорт-ліста премії ПАЦ (2009) увійшли 6 жінок, 10 чоловіків і 4 групи. Премію Малевича-2008 присудили жінці. Художниці отримують підтримку інституцій і можливості презентації власних проектів на рівних з чоловіками. Але якщо аналізувати статусні і фінансові аспекти мистецтва, частка жінок різко зменшується: на виставці "ТОП-10" (2007), яка відкрила комерційну галерею "Київ. Файн Арт" – 1 художниця серед 10 учасників. Рейтинг 10 найдорожчих українських художників за версією журналу "Фокус" (2009) включає 1 жінку (3 місце Євгенії Гапчинської заслуговує на окрему увагу), рейтинг 10 найуспішніших від "Української правди" (2009) – також одну (Жанна Кадирова у номінації "Молодь, вперед!"). 

На нещодавніх торгах Phillips de Pury & Company (Лондон, 29 червня 2009) продано 6 картин українських сучасних (чоловіків) художників, на лондонських Sotheby’s (9 червня 2009) – 9, серед них одна (цього разу найдорожча) робота Оксани Мась. Сайт  проекту «Сучасне мистецтво України періоду Незалежності: 100 імен» http://www.100artists.com.ua/, що репрезентує "статусних" авторів переважно старшого покоління, дає хороше уявлення про художниць в символічній ієрархії – серед топ-сотні їх всього 16. Подібний стан можемо спостерігати й у царині історизації та канонізації мистецтва останніх 20 років — на ретроспективній виставці «Нова хвиля» (2009, Національний художній музей, Київ), присвяченій творчості кінця 80-х — початку 90-х, представлено 2 жінки, у проекті «Рудий ліс» (2009, твори «семи знакових українських художників покоління 90-х з колекції ПАЦ») — жодної.

Перспективи жінок у сучасному українському мистецтві після періоду "витримки" 1990 - 2000-х років можна представити двома цитатами: 

"Les Reines Prochaines, дуже цікава художня група з Швеції, торік питали нас: як трапилося, що у культурній сфері працюють одні жінки? Повинна визнати, що ми все ще живемо у дуже патріархальному суспільстві. Робота в культурі просто низько оплачується, тому вона залишається жінкам". Директорка київського ЦСМ Юлія Ваганова, 2007 рік. [1]

"У 30-х, 40-х і початку 50-х американське мистецтво не було великим бізнесом. На початку, хороше мистецтво робилося невеликою групою і цінувалося за власними критеріями. Яка б користь не була від змужніння американського модерністського мистецтва, безперечним побічним ефектом стала його несамовита комерціалізація. Коли продажі і промоція стали надзвичайно прибутковою справою, художниць відчужили ... художній світ попав під вплив комерційного, який ніколи не був таким неупередженим у стосунку до жінок, як відносно вільна і відкрита арт-царина". Дослідниця Елізабет C. Бейкер, 1973 рік. [2]

Такий двоякий прогноз виглядає достатньо реальним, незважаючи на відносну популярність і комерційний успіх багатьох авторок (Жанна Кадирова, Оксана Мась, Влада Ралко, Марина Скугарьова, Олена Турянськая, Леся Хоменко, Оксана Чепелик та інші), адже менш помітна тематична дискримінація одночасно і небезпечніша. Українське жіноче мистецтво не має твердого ґрунту під ногами – осмисленого діалогу з попередницями, концептуального поля, здатного оцінювати і надавати цінність позиціям і темам, що обираються авторками. 

Процеси вибудовування символічних ієрархій, залежні від ключових гравців художнього поля (чоловіків – галеристів, кураторів, колекціонерів), залишаються патріархальними по суті, і якщо не заперечують, то і не підтримують феміністичні висловлювання. Крім того, будучи представницями освіченого середнього класу, які вільно займаються професійною діяльністю, не зустрічають на своєму шляху явних сексистських перешкод і заохочуються рідними та друзями, художниці не володіють достатнім життєвим досвідом і теоретичними знаннями для розпізнавання патріархатної суті українського гендерного порядку. Навіть здійснюючи класичні феміністські жести (наприклад, звертаючись до рукоділля і символіки одягу), вони не використовують потенціал цієї критичної позиції, апелюючи до "універсальної" проблематики (типу критики споживання).

Лише кілька авторок послідовно й відкрито критикують структури гендерної дискримінації у мистецтві та суспільстві (Алевтина Кахідзе, Оксана Чепелик, Аліна Копиця), феміністичну самосвідомість публічно декларують Нікіта Кадан та Анна Звягінцева. Однак загалом ця тема залишається непроговореною (на перформанс Алевтини Кахідзе «Тільки для чоловіків» не було жодного публічного відгуку).

Агресивний антифемінізм, характерний для усіх пострадянських суспільств, закінчується з виходом на публічну арену нового покоління жінок – повсталих берегинь і барбі, ФЕМЕН і не тільки. А отже, настає час для нових феміністичних розмов і дискусій. Прогулюючись нещодавно вулицями Бухареста, я просто закохалась в те, як румунські жінки курять. На вулиці, в кафе, молоді, старші.. як легко й невимушено тримають цигарку, жестикулюють, захоплені спілкуванням. В Україні динаміка тіла жінки, яка палить, виглядає інакше – наче десь глибоко, на підсвідомому рівні, вона знає, що курити для жінки погано, бо вона потенційна матір, це засуджується, це непристойно, курять лише жінки розпусні й розпущені... Тому українки палять наче у шкільному туалеті, вульгарно, швидко і крадькома. Мене вже кілька днів чудує ця little difference – адже якщо навіть мова тіла зумовлена гендерним порядком, то що вже говорити про мову мистецтва.

Фото на головній сторінці - перформанс Алевтини Кахідзе „Тільки для чоловіків або Суджений-ряджений, з’явись мені у дзеркалі“ (куратор Єжи Онух, 2006, ЦСМ, Київ).

Примітки

1. http://www.think-tank.nl/ccck/postfunding_ua.pdf
2. Art and Sexual Politics: Why Have There Been No Great Women Artists?, Collier A Division of McMillian, p.115




Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676