Уявна Європа

liutyi Масовий вихід людей на вулиці Києва, що стався 24 листопада 2013 року, я називаю для себе Майданом 3.0. Справа в тому, що з Майданом 1.0 я пов’язую спочатку незначні виступи, які згодом нарекли "Революцією на граніті", коли у жовтні 1990 українські студенти створили містечко на площі Жовтневої революції, висунувши вимоги, серед яких, зокрема, не підписання нової союзної угоди. Тоді я навчався на 1-му курсі Київського політехнічного інституту й для мого 17-18-річного віку ті дійства відкрили досі нечувану можливість громадянського протесту. Відповідно, Майдан 2.0 – це події 2004 р., що отримали назву "Помаранчева революція".

В обох випадках у багатьох було відчуття розчарування, адже бачилася одна ситуація розвитку подій, а все знову таки завершилося, сказати б, "перетвореними формами", коли система спритно відновлювала рівновагу, симулюючи або й відверто реставруючи підґрунтя клановості.

Ось і тепер, здавалося б, владна технологія невпинного відродження з попелу революційних згарищ, змусила б приглушити бажання масового протесту, яким досі вдавалося вправно маніпулювати. Та дивним чином народ знову спромігся зібратися вже на ЄвроМайдан. Одначе в теперішньої, за висловом Бенедикта Андерсона, "уявленої спільноти", котру поєднує ментальний образ її ідентичності, знову загорілося прагнення, що постало у вигляді своєрідного, ба навіть магічного, бачення Європи. Остання подекуди нагадує чарівничий острів реалізації заповідної мрії, в яку так хочеться вірватися з просторів "где так вольно дышит человек".

Так, справді, Європа здебільшого постає в масовій свідомості українця як terra incognita, тобто в подобі сповненого скарбів Клондайку, що породжує лихоманку чи нагадує міфічну країну Ельдорадо (чого вартий вже усталений у нас вираз «євроремонт» як поєднання речовинності з ідеалізацією), де живеться вільно й легко. Нас причаровує ця місцина (недарма нас віддавна переконували, що комунізм не за горами), а тут іще в нашій окремо взятій країні за нашого мовчазного погодження дехто вже спромігся на реалізацію уявлень про заможний рівень життя (оповіді про "золотий унітаз" спричинили пропозиції послуг із позолоти сантехніки). Так підказує наш тутешній евдемонізм.

Утім, не всі хочуть і можуть наважитися здійснити перехід від чуттєво-прекрасного до осмисленого. Наша реальність фетишизується, адже символічний її вимір як свідомо творене повідомлення культури вже нікого не влаштовує. На зміну розуміння символів культури (як художнього образу чи міфу) приходить прагматика політичного ритуалу, покликаного «покращити» реальність. Марсель Дюшан якось обмовився, що західний світ не дав нічого іншого, крім мостів і сантехніки.

Тому теперішній Майдан з його прапорами ідеологічних партій може наразитися на небезпеку, продовжуючи продукувати надмірну й перебільшену "реальність симулякрів" – пласких варіацій порожніх знаків, «потьомкінських» ширм, які огортають реальність у різнокольорові обгортки, що не пропонують виходу за межі Матриці. Ще раз: існує небезпека перетворити Євромайдан на Євроремонт – фейкову подію, де домінує потреба постійно "перебудовувати" реальність, аби тільки нічого в ній не змінилося.

Цим пронизані й ідеологічні гасла. Зліва відчувається розчарування, що революція не піднімає питання класової боротьби, а тому зростає хвиля ресентименту: хай би їх вже взяли в ту Європу, де вони сповна відчують ріст цін, відсутність соціальних гарантій, безробіття тощо. Натомість права риторика відгонить ксенофобськими гаслами позавчорашнього дня: слава нації, країна понад усе, смерть ворогам. І там, і там не бракує реваншизму.

В подібній ситуації опинився колись Ніцше, який у часи перемоги німців у франко-пруській війні закликав не плутати поняття "німецького духу" й "німецького райху". Адже за політичними гаслами стоять вимоги держави з її політичним і соціальним укладом. Ніцше був свідомий того, що цей період ставатиме визначальним для майбутнього Німеччини. Тому й порушив питання про концепцію культури й мистецтва, а також критику сучасного йому суспільства, для котрого важливими були конформізм, покірність, дисципліна та технологічна вправність. Саме це, на його думку, зумовлювало домінування політичної сили, що підтримувалася пристосуванством і снобізмом, а не творчістю.

Отож і ми, щоби вкотре не втратити свій шанс, мусимо перестати наслідувати уявну Європу, а сконструювати її смисл, тобто повинні перейматися творенням такої реальності, коли події та явища життя впливають на наше буття як історичних суб’єктів.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676