Труднощі з історією

37823 415312564317 3973226 n Серед сучасних істориків вважається дурним тоном згадувати про те, що “історія є вчителькою життя”. Але водночас кожен історик в глибині душі вірить, що знання історії є важливим для суспільства. В Міністерстві освіти цю точку зору, очевидно, поділяють, і тому всі студенти протягом перших років навчання в обов’язковому порядку мають прослухати курс з історії України.

Якщо  для становлення гуманітаріїв і студентів соціальних наук доцільність такого курсу ще можна зрозуміти, то природничники з року в рік вперто опираються спробам  вкласти в їхні світлі голови чергову порцію історії України. Про це свідчать щорічні пекельні муки моїх колег, які змушені тричі приймати перездачі природничників, кількість “незарахів” серед яких коливається від ½  в кращі роки до ¾ від загальної кількості – у гірші. Свого часу ситуація трохи покращилася після того, як програма курсу була трохи адаптована під аудиторію. Але зовсім трохи. Ну не лізе їм в голову історія, хоч що роби.

На цьому природничників і залишимо – не буду заходити на чужу територію: на своїх курсах я маю справу майже виключно з гуманітаріями – майбутніми істориками, філософами, культорологами і філологами, для спеціалізації яких відчуття історії є важливим. Поділюсь деякими своїми спостереженнями за тими уявленнями про історію, з якими приходять в університет студенти. Як з’ясовується з розмови на першій парі, багато з них глибоко травмовані історією, що викладається у школі, а ще більше - підготовкою до ЗНО з історії України. Як наслідок, історія уявляється їм як нудне і часто позбавлене логіки нагромадження дат, імен і фактів з минулого, які треба завчити, а потім можна спокійно забути.

Проте знаходяться серед студентів і такі, яким більше пощастило чи то з учителями, чи то з книжками, які вони читали – ці говорять про свою любов, чи, принаймні, цікавість до історії. Виявляється, що в студентів є свої улюблені періоди і теми в історії: найбільше шанувальників у історії ХХ століття, є любителі античності, історії Сходу, історії середніх віків. Завжди знаходиться один чи кілька фанатів (майже фанатиків) воєнної історії (як правило, хлопців), які далі в процесі навчання будуть, як в анекдоті про бліх, будь-яку відповідь зводити до змін способу ведення воєнних дій чи типів озброєння.

На одній з перших пар я проводжу коротке опитування на предмет виявлення залишкових знань з до-модерної історії Європи. Воно ніяк не оцінюється, а потрібне мені лише для того, щоб з’ясувати, на які базові знання можна буде далі нанизувати інформацію. Так от, це опитування показує, що лише малий відсоток хоч якось орієнтується в історичному контексті. Наприклад, коли просиш назвати імена 3-5 римських імператорів, то багато хто не може згадати навіть двох очевидних (Цезаря й Августа), а натомість вигадують імператора Цицерона, імператора Александра Македонського і навіть фантастичного імператора атомної доби на ім’я Нейрон. Загалом же це означає, що не закладено фундаменту, на якому можна було б ґрунтувати університетський курс з історії Європи, в якому можна було б зосередитись на дискусіях і уникнути повторення і пережовування того матеріалу, який мав бути засвоєним ще у школі.

Живучи в добу, коли доступ до інформації не є проблемою, викладачам доводиться змиритися з фактом, що у студентів є широкий вибір альтернативних джерел інформації, яку вони можуть знайти і використати під час занять. Проте при всьому багатстві вибору, завжди знайдеться кілька осіб, які будуть сипати сентенціями з радянських підручників про класову боротьбу, а також, приміром, про те, що у XV столітті в містах вже повним ходом діяла буржуазія і інтелігенція. Ще одним різновидом студентів, які знаходяться чи не в кожній групі, є “ерудити”, які зазвичай вносять пожвавлення в дискусії, але при цьому свято переконані в тому, що вони вже дізналися в житті все, що могли, і та інформація, яка їм пропонується на курсі – абсолютно зайва і тільки засмітить їхні просвтілені голови. Проте, коли настає страшний сезон підсумкового контролю, з’ясовується багато цікавого, й ерудити, не рідше за інших, пишуть на заліках та іспитах нісенітниці.

Заради справедливості треба зазначити, що завжди присутня певна кількість блискучих, глибоких відповідей. А з деяких відповідей складається враження, що людина нічого не читала, не бачила, навіть і не чула про до-модерну історію Європи. Поширеною помилкою є анахронізми, змішування всіх епох: наприклад, виявляється, що вже під час Семилітньої війни (1756-63) війська перекидалися з однієї позиції на іншу залізницею і що в Священній Римській імперії часів Мартіна Лютера діяли німецькі націоналісти, а Папу римського називають “державним органом”.

Проте найпоширенішими є відповіді, в яких, незважаючи на велику кількість використаних слів, жодного слова немає по суті питання – тут проявляється дивовижне вміння студентів писати тексти ні про що: вони будуть писати про дух часу, важкі умови, кілька разів перефразують твоє ж запитання, можуть додати кілька пафосних, але тим не менше, порожніх фраз про велич певної доби чи особи. Наприклад, на питання, на яких підставах XVII століття називають “кризовим”, студент може відповісти в такому дусі: “Оновлення цивілізації, її прогрес відбувалися дуже болюче, але невпинно. І як і будь-яка криза, стала насінням для майбутніх пагонів епохи нової”. Або на питання про спільні риси селянських повстань того ж XVII століття відповідають таке: “17 ст. було дуже багатим та різноманітним на різні види воєн. Але особливим осередком стоять селянські повстання. Спільним є той факт, що почалось затискання їхньої (селянської, тобто) віри”. Проте чи не найбільшою проблемою у сприйнятті історії є невміння відрізнити причини події від її наслідків, коли наприклад, пишуть, що причиною Реформації стало поширення протестантизму.

Що ж маємо у підсумку? А у підсумку маємо цікавий парадокс: при тому, що сучасні студенти не мають проблем з доступом до інформації, в головах у них все одно, в гіршому випадку, – інформаційна порожнеча, а в кращому – інфомраційний хаос. Відсутність базису, закладеного у школі – це лише одна з причин такої ситуації. Друга причина – завелика кількість доступної інформації.

Студенти живуть у суспільстві, де на них щоденно навалюються неперетравні масиви інформації, яка зазвичай, доходить навіть не з других, а з п’ятих і десятих вуст, але якій, тим не менше, всеціло довіряють – критичне ставлення до інформації їм теж доводиться прищеплювати. Окрім того, інформація ця, знову ж таки, через свою неохопність і доступність не є обов’язковою для запам’ятовування, адже завжди можна ввести у магічну пошукову стрічку фразу – і хоп! потрібна інформація у тебе в кишені! Навіщо ж тоді морочитись і щось запам’ятовувати?

Досвід показує, що найкраще студенти сприймають історичну інформацію, яка звертається безпосередньо до їхнього власного повсякденного досвіду. Наприклад, з лекції про “мілітарну революцію” XVII ст., більшість запам’ятовує лише ту частину, в якій ідеться про введення уніформи (а тоді на заліку вони, аніскільки не вагаючись, зводять всю “мілітарну революцію” до запровадження уніформи). Проте, при всій моїй любові до історії повсякденного життя – всю історію неможливо звести лише до неї. І все той же досвід показує, що без елементарних фактів про події неможливо вийти на наступний рівень – навчитись ці факти аналізувати, зіставляти і шукати причинно-наслідкові зв’язки.

Катерина Диса - історик, кандидат історичних наук, викладач НаУКМА, авторка книги "Історія з відьмами (Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII ст)".

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676