Двері, котрі насправді є

© Павло Ботанов
Катерина Ботанова

Завжди потрібен хтось, хто може відкрити двері. Навіть коли ці двері відкривати не хоче ніхто. Особливо коли за цими дверима відкривається щось, чого воліли б не бачити. Однак якщо двері існують – вони мусять бути відчинені. Брами – підняті. Очі – розплющені. Бо за ними є щось – нове, незнане, незвідане, інше. Тільки відкривши двері можна потрапити у чарівний сад Аліси, навіть якщо для цього треба провалитись у кролячу нору.Вчора в Києві відкрили Браму. Брама була штучна, називалась «ворітьми», нічого не поєднувала і не роз’єднувала, оскільки муру вже давно немає. І стояла посеред міста як портал в інший вимір. Перехожі здивовано повертали голови, зупинялись. Розвертались і заходили всередину. Напевно більшість із них, як і я, ніколи не бачили цієї брами піднятою. Ніколи не були всередині. Більше того – навіть не замислювались про це.

Онухові знову вдалося зробити щось, чого раніше майже ніхто не бачив. Більше того – щось, про що ніхто особливо не замислювався, а коли б замислився, то певно вважав би не потрібним, може дивакуватим, радше зайвим.

Піднялась брама київських «Золотих воріт», всередині яких – інсталяція Леона Тарасевича. «Porta Aurea» - останній кураторський проект Юрія Онуха, колись директора ЦСМ, колись директора Польського інституту в Києві, художника і куратора, який 1 вересня по 13 роках в Україні відлітає в Нью-Йорк.

За піднятою брамою в напівтемряві й тиші музею «Золотих воріт» – горять червоним світлом розташовані між «входом» і «виходом» вертикальні плафони і звучить Онухова історія життя: історія про його Місто, історія переходу, історія шляху. Мовою українською, польською, давньогрецькою і латиною.

Здається, Онух зробив цей дуже інтимний прощальний проект для себе, майже буквально проклавши собі дорогу – злітну смугу – із минулого в майбутнє. Він відкрив одні двері, за якими непевність і  темрява, але не зачинив інші. Як східний мудрець, який знає, що за цим життям його чекає наступне (і наступне, і наступне), він створив для себе ритуал переходу. Проговорив його. А до чого тут Тарасевич? Тарасевич – шаман, котрий показує шлях.

«Мистецтво дає нам такий самий шанс як Ворота, адже мистецтво саме по собі і є такими Ворітьми, мистецтво - це щілина, через яку можемо проникнути на інший бік буття», - каже Онух. Каже собі. Каже нам, які залишаються тут, але через привідкриту ним шпаринку мають шанс позирнути, зазирнути, а то й дійсно проникнути на інший бік буття. Було би бажання, треба лише зробити крок.

Я дуже вдячна Юрієві за величезну кількість відкритих за 13 років дверей і воріт. І я певна: коли б не він, чимало з цих дверей ми самі б і не помітили, бо дуже не хотіли помічати.

Подібно до брами «Золотих воріт» - фікції, декорації, що стоїть у самому історичному центрі Києва, натякаючи на можливість іншої історії, не цікавлячи ані перехожих, ані художників, - Онухові вдалося зрушити брами розуміння і дотичності України до світового мистецтва, розуміння сучасного мистецтва як живого, інтимного процесу, а не музею приватних секретів чи приватної слави. Він показав, що в Києві можуть бути і Ворхол, і Бойс; що якщо існує Венеційська бієнале, то там має, врешті-решт, бути Україна; що коли держава не робить своєї роботи, то це – тимчасово – може робити недержавна інституція. Що не всі проекти повинні бути успішні і що поставлене питання без відповіді цінніше, ніж питання, якого так і не вдалося артикулювати. Що діалог і пошук порозуміння можливі й важливі, навіть якщо в таку можливість вірить тільки одна людина. Що попри негаразди сьогодні, думати слід з перспективою на завтра, адже тільки існування завтра робить сьогодні взагалі можливим, потрібним і цінним. Що світло є там, де його запалюють люди, які не хочуть сидіти в темряві.

Я пишу все це в минулому часі не тому, що, пролетівши злітною смугою Тарасевичевих вогнів, Онух зникне за обрієм Porta Aurea назавжди. На щастя, з Юрієм не хочеться прощатися, адже він обов’язково повернеться. Просто тепер всі наступні двері доведеться відкривати нам самим. І вірити в те, що за якимись із них обов’язково буде чарівний сад. От тільки поки не відкрити – не дізнатися.



Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676