Нуль політики на ББ7

parfan6 У багатьох із нас – людей з інтимним досвідом історії культури – 7-ма Берлінська Бієнале супроводжується ефектом дежавю. Вже з перших рядків кураторського маніфесту, де Артур Жмієвський мотивує свій заклик позбутись страху й відмовитись від мистецтва таким собі "нулем політики", в пам'яті воскресає привид "Чорного квадрата" й "нуля форм": сто років тому за їх допомогою робив замах на мистецтво супрематист Казимир Малевич. Враховуючи місце дії, у випадку Берлінале неможливо також не згадати спостереження Вальтера Беньяміна про феномен естетизації політики, яким супроводжувалося становленням тоталітарних режимів у Європі минулого століття. 1930-ті та 2010-ті: світова економічна криза, посилення правих ідеологій і, зрештою, естетизація політики. Беньямінові йшлося про зближення італійського футуризму з фашизмом Муссоліні та Третій Рейх як витвір мистецтва, інспірований Гітлерівським замилуванням оперою Ваґнера. Мистецтво в ситуації естетизації політики мало б відповісти політизацією естетики – десь так, як це робив радянський авангард чи французький ситуаціонізм. Жмієвський, очевидно, ставить перед собою те саме завдання: "Мистецтво має бути винайденим заново, але не як певна хитромудра опція, новий спосіб естетизувати проблеми людини, перетворивши їх в формальний спектакль. Що нам потрібно, то це мистецтво, яке запропонувало б свої інструменти, час і ресурси, щоб вирішити економічні проблеми збіднілої більшості".

Будь-яке цілісне висловлювання щодо Бієнале ускладнюється масштабом, інтенсивністю подій, розмахом у часі. Про відповідність до задекларованого наміру можна, втім, говорити на прикладі двох ключових проектів – Breaking the News та Occupy Biennale. Перший – спільна робота Артура Жмієвського та Йоанни Варші – представляє собою серію активістських відео, що одночасно демонструються на дев'ятьох екранах висотою в людський ріст. Серед них є документація акції протесту українського руху ФЕМЕН проти спроби заборони абортів на дзвіниці Софії Київської та фільм про закриття виставки "Українське тіло" в Києво-Могилянській Академії (режисер Олексій Радинський). У цій роботі Жмієвський та Варша показують альтернативний наратив новин, що створюється в соціальних медіа паралельно до телеканалів. При цьому вони пропонують розглядати активісток/-ів в якості художниць/-ів, які здійснюють мистецький акт. Така стратегія дійсно підводить до руйнування межі між політикою й мистецтвом, але питання в тому, на чию користь? Це вихід мистецтва за межі естетичного ґетто чи апропріація активізму в деполітизованому просторі естетики?

Поки ці відео є на сайті Бієнале, мистецтво і справді є для них не більше, ніж ресурсом, інструментом, засобом піару. Та в момент переходу з віртуального світу в фізичний знетілені нулі й одинички "інформації" постають як гіпертрофована матеріальність великих екранів, що перетворює їхнє сприйняття на потужний чуттєвий досвід. Інакше кажучи, живе активістське відео перетворюється на добірний відеоарт. Якщо в цій трансформації все ж зберігається політичний жест, йому доводиться конкурувати з жестом естетичним – на стороні якого сам дисциплінарний простір галереї, де глядача/-ку залишають один на один з дев’ятьома екранами серед білих стін, без жодної можливості перемикати чи тролити в коментарях. Medium is the message, як би сказав Маршал Маклюен.

Зовсім інший глядацький досвід передбачає проект Occupy Biennale в самому центрі експозиції. Після того, як Жмієвський дозволив активіст(к)ам місцевого осередку всесвітнього руху Occupy поселитися в просторі Бієнале, цей проект став живим соціальним експериментом. Першим, що мені довелося спостерігати на Occupy Biennale, була сердита німецькомовна промова однієї з активісток на позачергових зборах у присутності міліції та всіх причетних, включно з Жмієвським. Як згодом пояснив один із активістів, напередодні ця жінка намагалась певним чином використати дерев’яний хрест – об’єкт, що належав до мистецької інсталяції в приміщенні Occupy Biennale. Автор, хоч і був учасником Бієнале, згоди втручатися в твір мистецтва власного виробництва не давав. Стався конфлікт, хтось викликав міліцію, всім довелося розбиратися. Зі сторони аудиторії, більша частина якої не розуміла німецької мови, це виглядало як справжній театральний перфоманс: одна людина надзвичайно емоційно й реалістично зверталася до групи інших, у тому числі людей у міліцейській формі. Тим часом "на сцені" мова йшла про те, хто помиляється, кому належить авторське право, чий це простір і, зрештою, де тут межа між мистецтвом і політикою. В результаті гострого зіткнення різних політичних та естетичних установок цей епізод перетворився на подвійний спектакль.

Головна "жанрова" відмінність Occupy Biennale на фоні основної експозиції – це її інтерактивність. Усім охочим пропонували активно долучатися до того, що відбувається: висловлюватися на дискусіях, брати участь у робочих групах, чергувати на кухні, облаштовувати побут, виготовляти транспаранти й виходити на акції протесту. Про це повідомляли численні активістські тексти, в яких вишколений глядацький габітус міг розпізнати коментар до твору мистецтва. Проте, за винятком окремих спалахів видовища, більшість відвідувачок і відвідувачів відсторонено покидали приміщення без особливих вражень від мистецької цінності проекту.

У мене був власний активістський інтерес, а також фізична можливість взяти участь у соціальному експерименті Occupy Biennale. Короткий досвід більш тісного спілкування з активістками та активістами показав, що сама група Occupy Berlin нічим особливим не відрізняється від будь-якого активістського середовища. Широка антикапіталістично-анархістська програма об'єднала як тих, хто в боротьбі з системою рішуче налаштовані міняти мову, побут, установки мислення та стиль життя, так і випадкових маргіналів. Удень я вислухала насичену дискусію про дилему співпраці з неофашистами в рамках антикапіталістичного протесту, а ввечері дізналася багато нового про колоніальну політику американців, спілкуючися з корінною американкою, активісткою Occupy New York і монтажеркою фільму "Мрець" Джима Джармуша (1999). Вночі я прокинулася від того, що незважаючи на сухий закон хтось із присутніх у не дуже тверезому стані справляв малу потребу прямо в намет, усередині якого спали активіст(к)и. Російський акціоніст Алєксандр Бренер робив ще й не таке, але в даному випадку це була жива соціальна реальність, а не свідомий мистецький жест.

У ході соціального експерименту Occupy Biennale межа між естетичним і політичним не просто не зникала, а оприявнювалася з новою силою. Проте в цій ситуації вже не важливо, "хто кого", бо вирішальним є сам досвід проблематизації межі, постійного конфлікту та можливості переозначення. Столітня історія більш чи менш вдалих спроб політизації естетики призвела до того, що сьогодні перед нами стоїть ряд нових питань – зокрема питання взаємної інструменталізації. Не в останню чергу воно зумовлене тим, як ми схильні розглядати й мистецьку діяльність, і активізм, не беручи до уваги їх позиції одне щодо одного в загальному соціальному полі.

Одна з ідейних активісток Occupy Berlin прямим текстом заявила, що їй начхати на людей, для яких Бієнале є способом задовольнити естетичні потреби. За кілька хвилин після цього на Occupy Biennale завітала американська професорка історії мистецтва, яка приїхала до Берліну на канікули й зацікавлено спостерігала за всім, що відбувається. Вона ідентифікувалася з Occupy Biennale з позиції глядачки через власний естетичний досвід, зумовлений проведенням некомерційних арт-проектів, а також особисте протистояння деполітизованому істеблішменту американського університету. Про які потреби тут іде мова – естетичні чи політичні? Чи можемо ми політизувати естетику, не знаючи її точних координат в складній системі інституційної, соціальної та економічної реальності? Здається, нас не врятує навіть невтомна політекономічна критика мистецтва у виконанні Славоя Жижека – настав час перечитати П’єра Бурдьє та серйозніше поставитися до соціального аналізу мистецтва.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676