Крізь браму на Схід

© Оля Райтер700
От що значить бути центральноєвропейцем: жити між Сходом, який не існував ніколи, і Заходом, який існував аж занадто.

Анджей Стасюк, "Корабельний щоденник"
зі збірки есеїв "Моя Європа"


У 2007 році Люблін розпочав боротьбу з 10 польськими містами за право називатися Європейською столицею культури-2016. У червні 2011 він програв цю битву. Селекційна комісія назвала переможця: ним став Вроцлав.

Та Люблін – місто з великими амбіціями та ще більшими далекосяжними планами – аж ніяк не мав наміру здавати позиції. Ще того ж таки 2007-го люблінська молодь, активістська спільнота та просто небайдужі люди започаткували фестиваль, котрий нині став найбільшою культурною подією у місті. Його назвали Ніч Культури (Noc Kultury, польсько-української програми культурної та суспільної співпраці.

Фестивалю усього 6 років, що, втім, не заважає його короткій історії бути вельми цікавою. У Любліні є 5 вишів і напрочуд активне Академмістечко, сконцентроване на одній території. Велика частина мешканців міста – це студентство. Котре, як відомо, навіть у найвіддаленішому закапелку світу завжди потребує більше тусівок, більше розваг та ще більше гучної музики. Самі люблінці та люблінки зізнаються: усього лише кілька років тому культурне життя місті було доволі нудне. У 2004 році до роботи місцевого самоврядування долучилась молодь, і це змістило курс урядового корабля з мілини прямо на фарватер.

Першим питанням у списку нагальних було позиціонування Любліна. Кількамісячні брейнстормінги, бурхливі дискусії та обговорення з громадою зрештою привели до цілком логічного рішення, яке природно випливало з філософії міста та особливостей побутування жителів. Вирішили зробити ставку на його географічне положення. Адже це, фактично, місто покордоння. Від українського Ковеля до польського Любліна – усього 160 кілометрів, 2 з гаком години їзди.

Завдання стояло надскладне: як транзитне становище – не лише в географічному, але й в історичному сенсі – трансформувати у ключове, як у такому умовно проміжному статусі відшукати семантику власної ідентичності, як роздоріжжя перетворити на автостраду.

Нове гасло для Ночі Культури-2012 напередодні Євро прозвучало як підсумок тих пошуків – "Люблін – Брама Сходу". У цих словах – і щире бажання побудови добрих сусідських відносин, і цілком практичний розрахунок організаторів. Завважуючи свою близькість до українського кордону, Люблін планує стати головним експертом з питань східної компетенції для Європейського союзу. "Право першої ночі" зі Східною Європою видається уряду міста такою собі ексклюзивною пропозицією для інвесторів та європейських партнерів. І найцікавіше – це реально працює. Невеличка наліпка, прапорець Євросоюзу – зроблено/збудовано/відреставровано/куплено за європейські гроші. Таких синіх прямокутничків – якщо бути пильними – можна побачити на кожному кроці. Від будинків до автобусів. Наступний крок – серйозна розбудова інфраструктури. Цього разу місто ледве вмістило всіх гостей, котрі приїхали на фестиваль. Готелі були заповнені, так що у планах міської влади звести нові, окрім того нині вже будується аеропорт.

Символічне подолання Любліном комплексу провінційної неповноцінності, свідоме та відверте його проговорення на Ночі Культури виглядало доволі екстравагантно. Як химерна трансформація від устеленої поліпротиленовими базарними торбами Краківської брами в Старому місті – інсталяція українських художників Сергія Петлюка й Олексія Хорошка – до стильних сумок з того ж пізнаваного картатого матеріалу, за якими полювали всі журналісти й не тільки.

Загалом Люблін приємно ненав’язливий щодо гостей міста. Тобі не штрикатимуть в очі "за підтримки одного" чи "під патронатом іншого", не будуть сунути під носа строкаті лайт-бокси. Хоча й Ніч Культури підтримало Міністерство культури та національної спадщини Польщі, виділивши півмільйона євро. (Український уряд, до речі, проігнорував цю важливу міжкультурну подію – хто би сумнівався – цілковито).

Зате на деяких ресторанах чи кафе можна побачити невелику табличку "Lublin – Miasto inspiraciji" у брендових зелено-червоних кольорах. Це щось на кшталт знаку якості цього закладу. Ось чому тема публічних просторів та міських ландшафтів, урбаністики загалом, порушена митцями й мисткинями Ночі Культури, звучала особливо вишукано: Люблінським театром танцю – у перформативній акції
"Тілом мальоване місто", Катажиною Щипйор – у своїй інсталяції "Зелене світло", Interesni kazki – у величезному графіті на торці будинку прямо у центрі Любліна, всіма охочими – у спільному фарбуванні подвір’я кам’яниці ревіталізаційної акції "Шевська ніч".

Ніч Культури – частину послідовного та добре виваженого брендингу міста як місця діалогу культур – мешканці та мешканки Любліна розпочали, власне, діалогом з Україною. Почали з визнання того, що стосунки ці таки непрості. Проговорювали спільні больові точки: минулого – як у виставці в Інституті національної пам’яті "Поляки – українці: 1939-1947" – або сучасного – як в інсталяції "Trans Ліс" Культурного об’єднання "Група Проект". Творили разом живий культурний простір фактично online: малюючи кількасотметровий стінопис на перехресті вулиць, влаштовуючи читання з перекладом польською сучасної української поезії або просто розпиваючи яблуневу горілку в кнайпах, сперечаючись про давню історію та нинішнього президента обома мовами.

Опівночі місто вже кипіло й бурлило, як казанок на вогні. І різнокольоровий натовп тішив око: паркуристи та бітбоксери, актори та фотографи, перформери та музиканти, режисери та художники, ді-джеї та поети, шахісти, буддисти та вуличні філософи. Місто з його парками, скверами, вулицями та двориками перетворилося водночас на галерею, театр і концертний майданчик. Ніч Культури в цифрах і справді змогла би переконати найвибагливіших: 270 подій, 50 спільних польсько-українських проектів, 3000 співтворців, 70 000 глядачів та глядачок. Насичена програма будила якесь лихоманкове бажання встигнути усюди, побачити й почути все, хоча насправді це було абсолютно неможливо. Доводилось обирати щось до свого смаку або ж просто блукати Старим Містом від одного веселого гурту до іншого.

Вже проти ночі до входу в Костел святої Трійці, що в Люблінському замку, ланцюжок черги простягся по високих сходах аж до підніжжя. Старенький екскурсовод, поважний люблінець, розповідав про гармонійне поєднання Сходу та Заходу (і при кожній нагоді на цьому ще раз наголошував) у візантійських фресках на готичних склепіннях каплиці. Попри цю красиву метафору, історія лишається просто історією, відлунням звуків у нефах. А пильний погляд поляків на сьогоднішню Україну викликає сумні підозри, що ми цікаві їм – нехай навіть з якихось амбітних міркувань – більше, аніж самі собі. І доки ми борсаємось у марній боротьбі проти ганебних законів чи безглуздих забудівель, хтось зовсім поряд, усього за півтори сотні кілометрів, впевнено рухається вперед, протоптуючи собі дорогу навіть на роздоріжжях.



Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676