Невидиме

ermolenko Немає нічого цікавішого на землі, ніж люди та їхні життя, множинні та особливі, схожі та несхожі, кожне з яких має власну логіку та власну траєкторію, свої секрети та свої прив’язаності.

І немає нічого цікавішого серед цих життів, ніж історії тих, хто встиг побувати у різних людських світах, емігруючи з однієї епохи в іншу, слухаючи голоси різних країн та будуючи мости між досвідами та історіями. Істина завжди є сумішшю, поєднанням непоєднуваного, і ті, чиї долі ведуть їх крізь різні епохи й різні континенти, найбільше можуть відчути, що життя уникає прямих ліній і простих відповідей.

І що воно розкриває своє таємниці тоді, коли дає нам зустрітися з невидимим.

***
У кількох своїх інтерв’ю Ромен Ґарі, французький письменник із єврейськими коріннями, говорить про свою особливу близькість до Джозефа Конрада.

Ґарі, який народився у Вільнюсі і провів дитинство у Варшаві, бачить у знаменитому авторі "Серця темряви" письменника зі схожою життєвою історією. "Для французів я завжди залишатимуся письменником-аутсайдером, як Конрад для англійців".
Англійці, пише він у "Ніч буде тихою", не пробачили Конраду - поляку, народженому в Україні, - "того, що він був, можливо, найбільшим англійським письменником століття".

Сам Ґарі – єдиний, хто, завдяки містифікації з псевдонімами, отримав дві Ґонкурівські премії, - продовжував залишатися у Франції чужинцем, із змішаною ідентичністю та ледь помітним слов’янським акцентом.

В епоху, коли Франція живе структуралізмом, новим романом, спокусами теорії та алергією до сюжетної прози, Ґарі пише романи-історії, які вростають у життя, як дерева в землю, і у яких теорії мають сенс тільки завдяки досвіду людей, який їх підтримує, вирощує та спростовує.

***
Між Ґарі та Конрадом і справді багато спільного. Обидва народилися в Російській імперії, на її далекій східноєвропейській периферії, де тяжіння центру було майже невідчутним, як дія далекої планети. Обидва рано залишили рідні землі та стали подорожувати світом: Конрад – як моряк, Ґарі – як еміґрант, військовий льотчик, а згодом дипломат. Обидва мали зв’язок з Україною: Конрад народився під Бердичевом; а у дитинстві провів кілька років у Чернігові та Новофастові; Ґарі любив називати себе "трохи козаком, а трохи татарином, змішаним з євреями", а у Франції якийсь час житиме легенда, що його батько був українцем.

Обидва писатимуть чужою для себе мовою: Конрад починає вчити англійську в двадцять; Ґарі вчить французьку з дитинства, але у Франції опиняється лише підлітком. Обидва йдуть до цих мов крізь інші: Конрад спочатку служить на французьких кораблях, а Ґарі вивчить польську, провівши кілька років дитинства у Варшаві.

Обидва позбулися свого справжнього прізвища: перший зі свого "Юзеф Конрад Коженьовські" залишить тільки два імені, ставши "Джозефом Конрадом". Другий, якого насправді звали Роман Кацев, вигадає "Ґарі" спочатку як ім’я, називаючи себе "Ґарі де Кацев", а потім об’єднає два імені, справжнє та фіктивне, ставши "Роменом Ґарі". Вони ніби доводять іншим, що не мають прізвищ і не мають родоводу.

Обидва здійснили маленькі революції у європейських літературах (англійській та французькій), в яких не переставали відчувати себе чужинцями.

***
Обидва також відчували, що людські душі наповнений таємницями – часом темними і страшними, часом світлими та дивовижними.

Їхній власний досвід був найкращим свідком: подорожуючи між імперіями та континентами, між арміями та епохами, вони немовби поселялися на нічийних прикордонних територіях, які утворювала історія, і в яких складно було втриматися, не втрачаючи розуму.

У цих своїх реальних подорожах та письменницьких досвідах, схожих на довгі геологічні експедиції, вони вчилися розуміти, якими різними можуть бути життя, якою далекою може бути відстань від однієї цивілізації до іншої, від одного досвіду до іншого.

Головним відкриттям цих двох письменників зі змішаною ідентичністю було те, що найсильнішим у людській природі є невидиме.

Те, що присутнє в нас непомітно, як вірус, як талант чи як спадкова хвороба.

***
У життя героїв Джозефа Конрада невидиме проривається, як темрява раптового шторму, тягнучи їх униз, до жахливих таємниць власного несвідомого. Герої Конрада раптово стикаються з темними сторонами своєї природи – зі страхом, жахом чи жорстокістю, які досі мирно дрімали в їхньому існуванні.

Герой "Лорда Джима", штурман з "Патни", тікає з корабля, що терпить катастрофу, попри свою високу мораль та бажання допомогти безпомічним пасажирам. Він тікає, залишаючи на судні сотні паломників, не бажаючи цього, маючи відразу до дезертирства – але з невідомих для себе причин останньої миті здійснює стрибок у зрадницький човен. Стрибок від своїх "високих" переконань до темряви інстинкту самозбереження.

Знаменитий Куртц із "Серця темряви", який якимось магічним чином підкорив собі тисячі туземців у самому серці Конґо, із подібним жахом відкриває в собі темряву і жах власної самотності, змішаної зі здатністю до безжальної жорстокості, яка раптом виривається на поверхню, руйнуючи культурний панцир ввічливого європейського аристократа.

Леґет, якого підбирає капітан корабля, оповідач "Таємного співучасника", вбиває матроса на своїй рідній "Сефорі", під час шторму; завдяки якийсь невідомій силі він спочатку рятує команду, а потім, у нападі незрозумілої жорстокості, душить одного з моряків.

Ці таємничі злочинці дуже часто мають у Конрада особливу долю. Дехто з них, на кшталт Джима чи Куртца, стає нездоланними магнітами, до яких тягнуться люди, відчуваючи симпатію до невидимої внутрішньої реальності, яка визначає їхню поведінку. До того, що цього англійського письменника зі Східної Європи одночасно і зачаровує, і жахає.

***
У життя героїв Ромена Ґарі невидиме проривається, як сонце, що встає по той бік горизонту, розрізаючи темряву й даючи несподівану надію.

Один із героїв роману "Коріння неба" рятується від божевілля у нацистському карцері, метр десять на метр п’ятдесят, завдяки зусиллю фантазії. Він уявляє, що перебуває не в камері, серед "суцільної матерії", а в широких африканських преріях, спостерігаючи за великими й незграбними слонами, що потребують широкого простору та майже фізично виносять душу за межі тісної в’язниці.

Герой "Обіцяння на світанку" рятується на війні завдяки вірі старої матері; вона ніби ходить за ним, як невидима тінь, як прозора безтілесна душа, тримаючи його на поверхні життя та нашіптуючи, що на нього чекає велике майбутнє.
Момо, мусульманський підліток з "Життя попереду", тримається за стару єврейку, свою названу матір, і супроводжує її до кінця її життя. Їх ніщо не поєднує – ані релігія, ані вік, ані вигода, ані, властиво, "життя попереду", окрім невидимих ниток прив’язаності, яких ніколи не побачиш, але ніколи не розірвеш.

Невидиме вривається в життя цих людей, тримає їх на поверхні, як старі судна у шторм, не дозволяючи йти під воду.

***
Джозеф Конрад, живучи на межі ХІХ-го та ХХ-го століть, мав особливий слух до того "невидимого", що тягне людей униз, до глибин страху та жаху, до низьких підземних інстинктів, що живуть під поверхнею куртуазної та освіченої "європейської культури".

Ромен Ґарі, живучи усередині ХХ-го століття, мав особливий слух до того "невидимого", що тягне людей вгору, до несподіваних блискавок кохання, гідності та віри, які здатні пробитися навіть у моменти відчаю та жаху війни.

Обидва вони відкрили, що ці невидимі речі часто суперечать реальності, яка "дається нам у відчуттях" та розгортається перед нашими очима. Що страх і жах можуть раптово увірватися в нашу видиму "гуманну" дійсність; що віра й гідність можуть тримати оборону посеред моральної катастрофи.

Невидима реальність, яка живе у наших душах, інколи виходить на поверхню, ламаючи наше уявлення про нас самих та про межі того, на що ми насправді здатні. Ми часто не знаємо, що саме ховається у глибинах нашої психіки, здатне потягнути нас угору чи вниз, здатне відкрити двері любові чи ненависті, сміливості чи страху.

Невидимі речі – часом у формі "віри", часом у формі "кохання", часом у формі "страху", часом у формі інших банальних слів (які стали банальними тільки тому, що надто нам потрібні) - відіграють у нашому житті свою тиху грандіозну роль, і найчастіше є сильнішими за світ видимий та матеріальний.

***
У кожної людини та кожної епохи є своє невидиме, що тече під поверхнею життя, немов підземна ріка, здатна раптом вирватися на волю.

Ми часто розпізнаємо його тихі поштовхи в собі, коли щось ниє усередині тіла, коли невідомо чому тремтять руки чи коли ми здійснюємо рішення, не встигнувши про них навіть подумати.

Це невидиме ховається у глибині кожного з нас, недоступне для інших, часто недоступне для нас самих, і його рухи, немов рухи таємного ембріона, завжди залишатимуться однією з найбільших таємниць людської природи.

Бо ми ніколи собі до кінця не зізнаємося, коли і чому нами заволодіває страх, коли і чому ми відступаємо перед дрібницями, коли і чому ми зберігаємо міцність у небезпеці, коли і чому в нас поселяється віра, коли і чому ми капітулюємо перед коханням.

І чи вже відбулися в нашому житті події, які вивели всі ці часом страшні, а часом прекрасні невидимі речі на поверхню.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676