korydor

Чого ми хочемо від Pussy Riot?

jeriomenko
“Я бы мечтала о том, чтобы включить телевизор во время Олимпиады и увидеть, что вы сделали там что-то ТАКОЕ, что этому придало бы совсем другой смысл. Для меня это было бы гораздо важнее, чем узнать, что вы провели совещание с правоохранителями и написали заявление.”
Ксенія Собчак.

Отже, Pussy Riot тепер не класні. Тобто Pussy Riot досі класні, а Альохіна і Толоконнікова - ні. Відколи вони вийшли з тюрми, громадськість засудила їх уже двічі: спочатку за невідповідність дискурсові “тыжемать”, а потім за невідповідність радикально-лівому дискурсові. Вперше за недостатню конформність, вдруге - за недостатню радикальність.

Учасниці панк-гурту, які відсиділи по півтора року у виправних колоніях Мордовії та Нижнього Новгороду, вийшли по амністії у грудні 2013 року. Цій події здивувалася і зраділа умовно ліберальна частина російського суспільства - від Путіна важко було чекати такої щедрості. Після виходу на волю Маша і Надя скликають прес-конференцію на телеканалі “Дождь”, де кажуть: “Тепер ми - не Pussy Riot. Тепер ми займатимемося правозахисною діяльністю. А фінансування отримуватимемо краудфандингом. А за витратами коштів слідкуватиме Навальний”.

sochi-olympics-pussy-riot

Потім починається фантасмагорія: колишні безіменні анархістки, що метою свого існування проголошували протест проти капіталістично-патріархальної культури, виступають на платному концерті на одній сцені з Мадонною. Скликають прес-конференції за усіма правилами public relations. Дають інтерв’ю Ксенії Собчак, сидячи на тісній кухні. Зворушливо листуються з Ходорковським, який просить їх "не залишати в серці ненависть і злість". Приходять на американське комедійне ток-шоу і жартують разом із ведучим про те, що Путіну варто посадити їх назад, а наприкінці програми ведучий натягує балаклаву і погрозливо гарчить у камеру “Putin, you leave these girls alone!”. І умовно ліберальна частина російського суспільства каже: “Whааat?! І ці люди були взірцем безкомпромісності і безстрашності?! Це вони йшла до кінця, як ніхто інший? Лише для того, щоб зараз, що - збирати гроші?”. А потім умовно ліберальна частина пише тексти “Из грязи в князи”, “Право пусси кончить райот” та “Такова цена популярности”, де пояснює, що, хоча це дуже сумно, але система зламала Толоконнікову й Альохіну, і місця в рядах Pussy Riot їм тепер точно нема. Ймовірно, є набагато більше фб-постів, які це транслюють простішими термінами.

Насправді, з Толоконніковою і Альохіною не все ще ясно. Повалені з п’єдесталу, у лютому 2014 року вони з’явилися в Сочі разом із десантом Pussy Riot, у той час як мали сидіти десь за кавою з Ходорковським і писати програмний текст “Зони права”. В тому ж Сочі їх побили казаки під час зйомок кліпу “Путин научит тебя любить родину”. Їх облили зеленкою двічі - у Нижньому Новгороді, куди вони поїхали, щоб оглянути місцеві тюрми, і ще раз – у Мордовії. Незрозуміло, навіщо вони повернулися до Pussy Riot. Можливо, зрозуміли, що їх не сприймуть як окрему одиницю ліберали, а агресивні консерватори продовжуватимуть асоціювати їх з панк-гуртом. Їхнє становище зараз найбільш вразливе з усіх учасниць Pussy Riot - їх не підтримують “свої”, зате всі інші можуть продовжувати агресію, упізнаючи їхні обличчя. Але в паузі, що виникла після нижньоновгородського і мордовського інцидентів, можна обернути фокус уваги від них на себе і на своє нещодавнє обурення диверсією двох дівчат.

Щоб розлюбити когось, треба спершу в нього закохатися; щоб розчаруватися в Маші і Наді, треба було їх ідеалізувати, наділити їх надцінністю. Акція Pussy Riot в Храмі Христа Спасителя була актом юродства, шматком м’яса, простягнутим Іванові Грозному. Там, де реальні вчинки не мають сили, юродиві вдаються до жестів і символів. Це цілком відповідає російському сьогоденню. Жестів стає все більше, і вони стають дедалі більш натуралістичними. В художниках, поетах, акціоністах, митцях будь-якого ґатунку все більше хочеться вгадати юродивого. Відчитати в жесті таке повідомлення, яке надає зовсім іншого значення реальності. Хочеться порадіти, що “ніхто не зміг / всі злякалися, а вони взяли і взули цього ...”.

Кастрована й принижена постійними компромісами з совістю спільнота проектує своє бажання реваншу на тих, хто виказує найменшу готовність його контейнерувати. Що принизливіші її компроміси, то більшої безкомпромісності вона вимагає від месника. Ця роль призначається пожиттєво, і коли месник переходить з радикального поля у “стерильну”, безпечну, системну правозахисну діяльність, це сприймається як його поразка і приниження, як свідчення того, що система підім’яла його під себе - і викликає лють. Колективне почуття провини перетворюється на колективне відчуття агресії.

Вся абсурдність антигуманної путінської системи стала видимою завдяки танцю дівчат на амвоні. Зрештою, викривання замаскованих каліцтв буцімто праведників завжди було сильною зброєю юродивих. Але в певний момент самого лише викривання стає недостатньо, в певний момент відповідь на питання “что весомее: реальное действие или жест [искусства]?” оформлюється на користь першого. І це дуже просто. Жест зрозуміють сотні, а дію - сотні тисяч. Тих, хто вподобає танець, менше за тих, хто говорить мовою товарно-грошових стосунків.

Мало хто хоче скакати на амвоні, але навіть той, хто робив це в минулому, може в теперішньому вирішити, що є методи спілкування з аудиторією, які більше пасують його теперішній аудиторії. І в цей момент переходу виявляється рівень готовності натовпу присвоювати собі свої очікування про своїх героїв. Герой переможений, бо він не здатний виконати свій обов’язок, він більше не напів-бог, він прирівнюється до звичайних смертних, має з ними якісь спільні справи, і навіть просить у них гроші. Виявляється, герой уміє підлаштовуватися, щоб вижити, тому що після двох років колонії він обирає життя. Він більше не хоче йти на смерть, тому що бачив її дуже зблизька. Що ми зробимо? Пробачимо йому? Це буде складно. Ми делегували йому всю свою агресію, і навряд чи хтось захоче забрати її назад.



Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676